вівторок, 29 грудня 2015 р.

Откуда приходит Новый год?


Новый год слетает с неба?
Или из лесу идёт?
Или из сугроба снега
К нам приходит новый год?

Он, наверно, жил снежинкой
На какой-нибудь звезде
Или прятался пушинкой
У Мороза в бороде?

Спать залез он в холодильник
Или к белочке в дупло...
Или в старенький будильник
Он забрался под стекло?

Но всегда бывает чудо:
На часах двенадцать бьёт...
И неведомо откуда
К нам приходит Новый год!
А. Усачёв

понеділок, 28 грудня 2015 р.

Магнітики-ялинки: чи що це за шишки, підскажіть!

У цьому році випробувала  зробити магнітики-ялинки своїми руками. Вийшло. Працювати на філігранністю ще треба багато та перші результати позитивні. 

Ця робота мене захопила. Чоловіка попросила зробити шаблон. За професією  він слюсар, і така маніпуляція була для нього простою.  

Прикупила в магазині шнур, оздобила кожну ялинку по-своєму: зернами кави, висушеним лимоном, блискітками, мушлями, шишками, корицею тощо. 





На зворотньому боці кожної ялинки - магнітик.

Є одна з ялинок, прикрашена суцільними шишками. Що це за плід, підскажіть?  

 А це упаковка теж зроблена своїми руками. У них сховані ялинки-магнітики.


З прийдешніми новорічними святами!


неділя, 27 грудня 2015 р.

Цитата недели


 
Смеялся кот над цепным псом. До тех пор, пока даже у цепи терпенье не лопнуло!
                                                                                                             Монах Варнава

субота, 26 грудня 2015 р.

Жизнь - бумеранг

Жизнь - бумеранг. К тому ведется: 
Что отдаете, то и вернется. 
То, что посеешь — то и пожнешь 
Ложью пробьется ваша же ложь. 

Каждый поступок имеет значенье; 
Только прощая, получишь прощенье. 

Вы отдаете — вам отдают, 
Вы предаете — вас предают, 
Вы обижаете — вас обижают, 
Вы уважаете — вас уважают… 

Жизнь - бумеранг: все и всем по заслугам; 
Черные мысли вернуться недугом, 
Светлые мысли — Божественным светом… 
Если не думал — подумай об этом!
Олег Гаврылюк

вівторок, 22 грудня 2015 р.

Притчі по вівторках


Австрійський поет Рільке якийсь час жив у Парижі. 
Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці знаходилась жінка старшого віку та просила милостиню у перехожих. Вона сиділа нерухомо постійно на одному й тому ж місці, як статуя, з простягнутою рукою та опущеними до землі очима. 


Рільке ніколи не давав для неї милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш. 
Якось француженка запитала поета:
- Чосу ти ніколи нічого не даєш цій бідній жінці? 
- Ми мали б дати їй щось для серця, а не тільки для рук, - відповів він.


Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що тільки-но почала розпускатися та дав цю троянду убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета, підвелася з землі та поцілувала його руку і пішла, притискаючи троянду до грудей. 


Цілий тиждень її ніхто не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці - мовчазна, нерухома, як і раніше. 
- Чим вона жила всі ці дні? - запитала молода француженка.
- Трояндою, - відповів поет. 

неділя, 20 грудня 2015 р.

Цитата тижня


Тим, ​​хто твердить, що в один прекрасний день здійснить, нарешті, свою мрію, слід пам'ятати: «один прекрасний день» - це сьогодні. Навряд чи колись буде прекрасніше ...
Честер Беннінгтон

субота, 19 грудня 2015 р.

Зі святом Миколая!


Затамуйте, друзі, подих: Миколай сьогодні ходить.
У віконце заглядає, подарунки підкладає.
Звечора повірте в диво, ну а зранку вже сміливо
Під подушку заглядайте і дарунки забирайте.

Якщо там порожнє місце, то це свідчить ось про це:
Він здійснив Ваші бажання ще сьогодні спозарання,
Він молитву Вашу чув, у кімнаті Вашій був
І за Вашу щиру віру дарував Вам щастя міру,

Пуд здоров’я і пуд віри, кілограмів сто надії,
Фунтів міліон любові і кохання не на слові,
А каратів так відерце він вживив у Ваше серце.
Ну і ще букет удачі і добра у Вашу вдачу.

Щедрий, добрий чарівник чарував над Вами й зник.
Ваші очі тепер сяють, Миколая прославляють.
Новий рік не за горами, нове щастя уже з Вами.
Я із святом Вас вітаю й віри в диво Вам бажаю! 




Темна нічка наступає,
Снігом білим засипає,
Всі дороги і будинки,
Всі дерева і ялинки.
Ніби казка на малюнку -
Сніг малює візерунки.
Двері в хату відкривай,
Йде до вас сам Миколай .
Він несе свої вітання,
Радість, свято, побажання:

Щоб у кожній хаті - всі були багаті!
Щоб у кожнім домі всі жили в любові!

пʼятниця, 18 грудня 2015 р.

Про найдорожчих людей


Перегляньте цю короткометражку про (The Invisible Shield чи Ангел-охоронець) про наших найдорожчих і найближчих  людей.

середа, 16 грудня 2015 р.

З днем народження, бабулечко!


Сьогодні моїй бабулі 88 років. На цій знімці вона з чоловіком Богданом після одружання.

Для мене бабулечка  уособлення радості, благодаті, мудрості.
Вона з малих років  вчила мене  вмінню радіти життю, життєйським простим істинам,  мужньо переносити горе.
На цій знімці бабуля з двома донечками Іриною та Зеновією.

Мали можливість улітку цього року бачитися. Короткі миті спілкування тішили  і гріли душу.

Бабулечко! Бажаємо Вам найміцнішого  здоров'я, любові, радості. Многії і благії Вам літа, дорогенька!


вівторок, 15 грудня 2015 р.

С днём рождения!


 Екатерина Леонидовна! Поздравляю тебя с днём рождения!
Желаю тебе:
радости, удачи, счастья и ... не только счастья, а и умения радоваться каждой минуте, секунде, мгновению.
Ведь из множества мгновений складывается наша жизнь. У каждого человека есть такие, которые хочется остановить...
Пусть они живут и наполняют душу...
И пусть каждое - будет целой жизнью. 

понеділок, 14 грудня 2015 р.

Любимая поэзия. Жизнь

Подруга - жизнь возьми меня зa руку, 
Держи, не отпускай, иди со мной. 
Мы так сейчас нужны друг другу! 
Ты у меня одна! Мне хорошо с тобой! 

Давай забудем грусть, невзгоды, 
Кто знает, сколько нам ещё идти? 
С тобой свернуть мы можем горы! 
Господь, пошлёт нам ангела в пути. 

К твоей руке прижмусь я крепко, крепко! 
Я счастлива, подруженька, с тобой! 
Мне Бог, однажды дал подарок этот, 
Тебя родная! И не нужно мне другой!
Татьяна Сумарокова

неділя, 13 грудня 2015 р.

Цитата недели

Мы должны побеждать зло миром и сердечной тишиной, мирными и тихими мыслями. Иначе с нами так и будут приключаться беды и горести. Если мы сами не смиримся, Господь не перестанет нас смирять. Одна и та же беда, которая приносит нам много страданий и боли, будет повторяться постоянно, пока мы не научимся побеждать ее миром, тишиной и смирением, и не придавать ей значения.

Старец Фаддей Витовницкий

середа, 9 грудня 2015 р.

Любимая проза. Сказка о фонарике

В один прекрасный и удивительный день на свет появился маленький электрический фонарик. Его сделали добрые люди, и поэтому он получился очень красивым. В него сразу же поставили новые батарейки, и теперь фонарик мог светить своим большим и открытым глазом в темноте и помочь людям найти нужную дорогу.

Фонарик всегда очень радовался, когда его включали. Он с восторгом смотрел на окружающий мир, каждый раз надеясь увидеть в нём что-то новое и интересное. Когда его выключали, фонарик нисколько не обижался и быстро засыпал. Во сне ему снилось всё то, что он только что успел разглядеть наяву.

Каждый раз, оказываясь полезным людям, фонарик очень радовался. Ведь это такое большое удовольствие – быть нужным другим, помогать им. Он много раз выручал людей в самое трудное для них время – когда было темно и страшно. Вместе с фонариком им было не страшно, и люди благодарили его за это.

Время шло, и от постоянной работы здоровье фонарика стало портиться. Его батарейки начали садиться. Он уже не мог светить так ярко, как прежде, и поэтому им стали пользоваться всё реже и реже. В конце концов, о нём все забыли, и он, оставшись без работы, тихо лежал забытый на своей полочке в кладовке и грустил.

Однажды одна маленькая девочка случайно зашла в кладовку и увидела на полке красивый фонарик. «Какой же он замечательный!» – сказала она и взяла его в руки. Рассматривая его со всех сторон, она согрела фонарик своим теплом. Девочка попыталась его включить, но у неё ничего не получилось: батарейки давно сели. Девочка огорчилась, но сказала: «Я всё равно тебя люблю, милый фонарик, и буду с тобой дружить!»

Согретый тёплыми словами девочки, фонарик опять почувствовал, что кому-то нужен. Его переполняла радость, но выразить её он не мог – ведь он был только фонариком! И тогда, собрав все свои последние силы, фонарик ярко вспыхнул и на какое-то время засветился.

Девочка смотрела на светящийся огонёк фонарика широко раскрытыми глазами – как случилось, что фонарик загорелся сам?! Она очень обрадовалась этому чуду.

Свет фонарика всё больше тускнел – силы окончательно покидали его. Яркий лучик превратился в совсем маленькую и едва заметную точку. Еще несколько секунд, и пропала и она. Фонарик окончательно погас.

«Я тебя спасу», — сказала девочка и побежала к своему папе. Совсем недавно папа купил несколько батареек для его нового будильника. Девочка попросила папу дать ей две штучки и вместе с ними побежала в кладовку, где спал погасший, но очень счастливый фонарик. Девочка прижала его к своей щеке и прошептала: «Не горюй, дружок, всё будет хорошо». Она вынула из тела фонарика старые батарейки и поставила вместо них новые.

Когда фонарик снова включили, его свет разлился по всей комнате. Фонарик снова мог рассматривать мир, а главное — помогать людям. Он был абсолютно счастлив от этого. Но самую большую радость он почувствовал, когда девочка, обрадовавшись его новому рождению, прижала его к своей щеке и счастливо засмеялась.

Как же это прекрасно – делать других счастливыми!

Написано по идее Валерия Корякова

вівторок, 8 грудня 2015 р.

Притчі по вівторках

Учень одного філософа пішов відвідати свого вчителя, який лежав на ліжку при смерті.
- Залишіть мені у спадок трохи Вашої мудрості, - попросив він.
- Бачиш мій язик? - запитав філософ.
- Бачу, - сказав у відповідь учень.
- А мої зуби? Чи всі ще там?
- Ні, не всі.
- А знаєш чому язик тримається довше від зубів? Тому, що він м'який та гнучкий, а зуби тверді - тому і випадають.
Тепер ти знаєш усе, що потрібно знати. Іншої мудрості я не маю.

понеділок, 7 грудня 2015 р.

День великомучениці Катерини

Серед численних жіночих свят, що сповідувалися лише представницями слабкої статі, найзнаменнішим є свято святої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня.

Дослідники християнських вірувань вважають, що в давнину це було свято дівочої долі, але згодом церква пов’язала його зі святою Катериною ("чиста душею" — так перекладається її ім’я з грецької). Життя Катерини припало на кінець III — початок IV ст. — період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана.
Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Александрія, де мешкала родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським ученням, яке справило на неї надзвичайне враження.

Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина обернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі з язичницькими філософами. Все це разом із рідкісною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, 1 серед чоловіків вона не знаходила рівного собі.

Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього, і одного разу сказала: "Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як в" запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до мене у благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене".

Довго шукали батьки нареченого для своєї дитини, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Катерини і вирішив схилити її до "пізнання Христа, Царя Небесного".

Ось що він сказав дівчині: "Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумніву, перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його — це все, що створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж його невимовне". Образ цього юнака, так велично змальований старцем, сх ви - лював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною.

Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака, тобто самого Ісуса Христа.

Він подарував дівчині обручку та сказав їй: "З цього дня приймаю тебе в наречені, наречені вічні; да не буде у тебе віднині жениха земного".

Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадаш сам імператор Максиміліан — язичник, який приїхав до Александрії та закохався у дівчину. Але Катерина не тільки  не зрадила Ісусові, але й привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у перева - гах віри язичників. Усі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму Катерину. Через кілька років християни знайшли останки мучениці й поховали їх. Місце страти Катериии й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, па якій висікли зображення св. великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св. Сави.

В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Отже, невипадково свято Катерини називали святом дівочої долі. Наші пращури свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй і долю — добру чи лиху.

Найчастіше до своєї долі зверталися дівчата, щоб вона порадила й ощедрила їх щасливим подружнім життям, та жінки, в котрих не зладнався родинний затишок.

Дівчата ворожать, закликаючи свою долю, а парубки напередодні цього дня повийні постувати — тоді доля пошле їм гарну дружину.

Ось як дівчата намагаються впізнати своє майбутнє. До сходу сонця слід піти до саду, зрізати гілочку вишні. По поверненні до хати треба поставити цю гілочку у воду й чекати на свято Меланки. Якщо до Меланки гілочка засохне — поганий знак, що віщує таку й долю, цього року не буде весілля. А якщо вишня зацвіте — і доля дівоча так само цвістиме, шлюб цього року буде укладений обов’язково.

Проте найцікавіші дійства відбувалися на Катерину. Зранку незаміжні дівчата вскладчину зносили до однієї з осель продукти (крупу, овочі тощо) та готували з них борщ та кашу — вечерю. Ввечері дівчата влаштовували вечорниці. На спільну трапезу мали право приходити парубки без запрошень:

—      Добридень, паніматко, вся чесна громадко й хата! Чи дозволите завітати до оселі та привітатися з Катериною?

Як правило, такий дозвіл давали. Тоді хлопець, пересту" пивши поріг, клав хліб і говорив:

—      Зі святою Катериною, з добрим вечором, здоровенькі були!

В одних випадках хлопців садовили на спеціально відведене місце, в інших — припрошували пилипівськими пере співами. У цей час вечорницька мати — господиня оселі — вносила залишену від попередньої складчини горілку, про понувала сісти до столу. При цьому годилося розміщатися парами.

За вечерею молодь веселилася, співала пісень, переважне колядових, у яких згадувалося про долю.

Тільки танцювати цього вечора не можна було, оскількі триває піст. Перед тим як заспівають перші півні (опівночі), дівчата загортали спільно приготовлену вечерю новим рушником і прямували до воріт "закликати долю". По черзі кожна дівчина залазила на ворота з "вечерею" в руках і три рази закликала долю: "Доле, доле, іди до мене вечеряти!" Якщо у відповідь заспіває півень, значить, доля відгукнулася, що, відповідно, пророкує заміжжя та спокійне життя в достатку протягом року. Якщо півень не заспівав, значить, доля не чує дівочого голосу, "оглухла". У цьому разі дівчина сумувала, проклинаючи долю: "Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!". Найгірше ж, якщо у відповідь на дівочі закликання зірка з неба падає. Це може віщувати важку хворобу, негаразди в родині або навіть "згасання долі".

А ще напередодні Катерини дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи таким способом кількох хлопців. Серед них мав бути: яблуневий листочок — для дівчини. Лягаючи спати, дівчина читала молитву долі, аби та змилосердилась над нею, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопчика витягти одного з листочків: який витягне, за того й вийде заміж, а як випаде листочок з яблуні, то доведеться ще подівувати.

У Франції свята Катерина вважається патронесою старих дівчат. Цього дня вранці всі неодружені паризькі дівчата, старші 25 років, одягають капелюшки, прикрашені жовтими й зеленими стрічками. Веселі катеринетти, як звуть цих дівчат, гуляють по вулицях, співають, розважаються, а водній із церков відправляється служба Божа, і архієпископ паризький благословляє старих дівчат. Удень веселі процесії несуть квіти до статуї св. Катерини, а ввечері дівчата розважаються на вулицях. У цей день їм багато дозволяється: за старою традицією чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках, але ніхто не дивується, коли І катеринетти охоче цілують хлопців.

неділя, 6 грудня 2015 р.

середа, 2 грудня 2015 р.

Улюблена проза. Пелюстка і квітка


На грядочці виросла гарна квітка жоржини. Біла, як мармур, духмяна. Літають над нею бджоли й джмелі, беруть нектар.
У квітці сорок дві пелюстки. І ось одна з них загордилася:
- Я найкраща. Без мене і квітка не квітка. Я найголовніша. Ось візьму й піду - що мені?
Напружилася, вилізла з квітки, скочила на землю. Сіла в кущі шипшини й дивиться, - що ж квітка робитиме? А квітка байдужки собі, усміхається сонцю, згукує до себе бджіл і джмелів.
Пішла собі Пелюстка. Аж зустрічає Муравлика.
- Ти хто? - питає Муравлик.
- Я Пелюстка. Найкраща. Найголовніша. Без мене квітка не квітка.
- Пелюстка? Знаю пелюстку я в квітці, а на двох тоненьких лапках не знаю.
Ходила Пелюстка, ходила до вечора й засохла. А квітка цвіте.
Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки - ніщо.

                                                                         Василь Сухомлинський

вівторок, 1 грудня 2015 р.

Менеджер і програміст (сучасна притча)


Чоловік, що летів на повітряній кулі, зрозумів, що загубився. Він спустився нижче і помітив на землі жінку. Спустившись ще трохи нижче, він звернувся до неї:
– Пробачте, не могли б ви допомогти? Я домовився з другом зустрітися годину тому, але не знаю, де я зараз.
– Ви на повітряній кулі у 30 футах від поверхні Землі, між 40 і 41 градусами північної широти і між 59 і 60 градусами західної довготи -  відповіла жінка.
– Ви, мабуть, програміст?
– Так, а як ви здогадалися?
– Ви дали мені абсолютно точну відповідь, але я зовсім не уявляю, що робити з цією інформацією, і я все ще загублений. Відверто кажучи, ви мені зовсім нічим не допомогли.
– А ви, напевне, менеджер?
– Так. А ви як здогадались?

– Ви не знаєте, де ви і куди прямуєте. Піднялися ви туди, завдяки повітрю. Ви дали обіцянку, яку не уявляєте, як виконати, і очікуєте, що люди, які знаходяться нижче вас, вирішать ваші проблеми. І, нарешті, зараз ви в тому ж самому становищі, в якому перебували до зустрічі зі мною, але чомусь тепер у цьому виявилася винна я.