понеділок, 17 серпня 2015 р.

Про моїх рідних, мої спогади

Довго вагалася чи виставляти цей пост та все ж  вирішила, що маю це зробити. 
Історія моїх рідних, мого роду у декількох фотографіях. 
На цьому фото - моя мама, їй 22 роки. Схожа на актрис із кінофільмів 60-х років. 

А це фото, де зображена бабуля Наталя. Їй чи 22 чи 23 роки. Мені не вдалося встановити рік, коли вона фотографувалася. Загинула у 1944 році. 
Вишивана чорна сорочка, а може сукня, на ній брошка. Скромно, інтелігентно, вишукано.

Я запитувала у бабуленої рідної сестри, яка мені замінила бабцю, про те, якою за характером вона була, моя бабця Наталя. Все, що вона пам'ятає з рис її характеру, то її цілеспрямованість, уміння тримати слово, рішучість.
Вчителька за фахом, знала понад п'ять іноземних мов (це мені моя мама казала, не відаю чи так було). Мала довгу, густу косу.
А це фото дядька Омеляна. У вишиваній сорочці вічно молодий красень.
Йому завжди буде 19 років. Помер від малярії, коли перебували на засланні в Кубані.


Прабабулечка Аня. Вона пережила мою бабцю, мого дядька, свого чоловіка Івана Івановича.
Пам'ятаю її  безкінечну доброту. На мене вона ніколи не кричала, не сварила.
Якось, я будучи у них на гостинах, ще  дитиною (мені було років 5), згадую такий момент. Він закарбувався в пам'яті.
Прабабуля хотіла сісти на низеньку табуреточку, попросила мене її поставити поближче до неї. Це було на вулиці. Вона вже майже присіла, а я взяла та забрала її.  Прабабця опинилася на землі, а я дитина втішалася, що вона впала.
Пам'ятаю її слова: "Дитинко! Навіщо так зробила?", а я реготіла, заливаючись від сміху.
Хіба розуміла, що так робити не можна?
На цій фотографії прабабуля сидить біля грецького горіху (вона все там любила сидіти), позаду неї криниця-журавель.
Я пам'ятаю, коли приїхала влітку, після закінчення 1 класу до бабці, стався такий випадок.
Кури ходили подвір'ям та раптом півень-голосисте горличко, почав битися ще з одниим півнем. Потім, у бійці, підстрибуючи, злетів на криницю, намагаючись її перелетіти, не перелетів, потрапив у неї. І тітка, і бабуля намагалися витягнути відром та не вийшло...  Тоді воду не брали з криниці декілька днів.
Наступного літа криниці вже не було. Місце заросло травами, кущами.  Від давності років криниця почала осипатися...
Цікава деталь. На колінах прабабуся тримає шкірку кролика. Це такий  саморобний пояс, який вона собі робила і вдягала, коли у неї боліла спина. Фотографія з 1970 року.




7 коментарів:

  1. Ирина! Ты удивительно похожа на свою бабушку Наташу! Волшебная аура у старых фотографий... Интересно, с какими чувствами наши потомки будут рассматривать наши цифровые фото?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Наташа! Спасибо!
      Про чувства, которые будут испытывать наши потомки,пересматривая фото, сложно ответить однозначно. Это целая жизненная философия. Отвечу английской пословицей. Она мне кажется очень подходит: "Не воспитывайте детей, все равно они будут похожи на вас. Воспитывайте себя… " . Вот как то так.

      Видалити
  2. Cогласна, что очень похожи на бабушку! А мамы-то наши красотки были в молодости - мейк-ап, прически, какая-то загадочность в глазах... Куда потом это девается в женщинах?

    ВідповістиВидалити
  3. Красиві! І зовні, і душею!
    я теж все дивувалась. скільки в моєї бабусі витримки і любові до внуків, правнуків.. Може і ми такі будемо...? :)

    ВідповістиВидалити
  4. Оксаночко! Я теж так думаю. Нехай стане нам мудрості життєйської.

    ВідповістиВидалити