четвер, 27 лютого 2014 р.

В земные страсти вовлеченный

В земные страсти вовлеченный,
я знаю, что из тьмы на свет
однажды выйдет ангел черный
и крикнет, что спасенья нет.

Но простодушный и несмелый,
прекрасный, как благая весть,
идущий следом ангел белый
прошепчет, что надежда есть.
© Булат Окуджава

середа, 26 лютого 2014 р.

Горе иногда больно ранит нас

Горе иногда больно ранит нас. В этом есть какая-то загадка, которую мы не можем решить. Никто не может точно ответить на этот вопрос, сказать, почему именно этот хороший человек так горько страдает, но все же мы знаем, что такое испытание обязательно принесет какую-то пользу.

Возможно, человек страдает, чтобы его жизнь стала еще чище, еще светлее. Возможно, страдания ему посланы, как свидетельства Христовы, что терпение, доверие, радость человека - это плоды Святаго Духа в нем.

По крайней мере, мы понимаем, что назначение боли - заслужить благословение для того, кто ее выносит, или для тех, кто видит и замечает, с каким мужеством она переносится.

В одной вещи мы всегда должны быть уверены - в том, что Бог посылает нам страдания, потому что любит нас.

Из дневника царицы А.Ф.Романовой

вівторок, 25 лютого 2014 р.

Притчі по вівторках. Песик


Одного разу чоловік ішов повз якийсь будинок і побачив бабусю в кріслі-гойдалці, поруч із нею гойдався в кріслі, читаючи газету, дідок, а між ними на ґанку лежав песик і скімлив, неначе від болю. Минаючи їх, чоловік подумки здивувався, чому це непокоїться пес.
Наступного дня він знову проходив біля цього будинку і побачив пару стареньких у кріслах-гойдалках і собаку, який лежав поміж ними і так само жалібно скавчав. Здивований перехожий подумав, що, якщо й завтра пес скиглитиме, він запитає про нього в його господарів.
Третього дня собі на лихо він побачив ту ж картину: бабуся гойдалася в кріслі, дідок читав газету, а пес на своєму місці жалібно скавулів. Чоловік більше не міг цього витримати.
— Вибачте, мем, — звернувся він до бабусі, — що сталося з вашим собакою?
— Із ним? — перепитала та. — Він лежить на цвяху.
Збентежений її відповіддю, чоловік запитав:
— Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому ж він просто не встане?
Бабуся усміхнулася й привітно відповіла:
— Певно, голубе, йому боляче настільки, щоб скавучати, та не настільки, щоб зрушити з місця. Люди дуже часто нагадують мені цього собаку. Скиглять-скиглять, а задок підняти, щоб змінити стан речей, — то нізащо!

неділя, 23 лютого 2014 р.

Не убий! — в полумраке грошовые свечи горят...

Не убий!—
в полумраке
грошовые свечи горят...
Из глубин
возникают слова
и становятся в ряд.
Если боль и набухли кровавые кисти рябин,
если бой,—
кто услышит твое:
«Не убий..»?

Мы слышны
только самым ближайшим
друзьям и врагам.
Мы смешны,
если вечность
пытаемся бросить к ногам.
Есть предел
у цветка,
у зари
и у сердца в груди.
Мир людей.
И над каждым библейское:
«Не укради!..»
Мир
дрожит,
будто он искупался
в январской воде...
Надо
жить!
У последней черты.
На последней черте.
Думать всласть.
Колесить, как товарный вагон
И не красть.

Разве что —
У богов.
Огонь.
© Роберт Рождественский


субота, 22 лютого 2014 р.

Храни, Господь, людей, любимых мною

Храни, Господь, людей, любимых мною,
Умножь их доброту, развей печаль
Над белою заснеженной землею.
Для парусника приготовь причал.

А боль уйми, насыпь желаний в горсти,
Как сыплешь снег, они, как мир, стары.
Чтоб счастье все же торопилось в гости
С негаданной, нежданной стороны.

Храни, Господь, всех тех, меня кто любит,
Дай им покой и ровный, тихий сон.
Пусть под крылом удача приголубит,
Заменит пусть набат на нежный звон.

Дай им надежду, приведи их к вере,
Кто не дошел и кто на полпути.
Восполни всем нежданную потерю
И смысл, чтоб жить, им помоги найти.
© Галина Брискель

пʼятниця, 21 лютого 2014 р.

Прислушайся, к тому, что говорит Ребёнок, которого мы храним в своей груди


Порою нас охватывает печаль, и справиться с ней мы не можем. Мы сознаем, что волшебное мгновенье этого дня минуло, а мы не воспользовались им. И тогда Жизнь прячет от нас свою магию, свое искусство.
Надо прислушаться к голосу Ребенка, которым ты был когда-то и который еще существует где-то внутри тебя. Ему дано постижение этих волшебных мгновений. Да, мы можем унять его плач, но заглушить его голос – нет.
Этот Ребенок продолжает присутствовать. Блаженны несмышленыши, ибо их есть Царствие Небесное.
И если мы не сумеем родиться заново, если не сможем взглянуть на Жизнь, как глядели когда-то – с детской невинностью и воодушевлением, – то и смысла в нашем существовании не будет.
Есть много способов совершить самоубийство. Те, кто пытаются убить плоть, нарушают закон, Дарованный Богом. Но и те, которые покушаются на убийство Души, также преступают Его закон – хотя глазам человеческим их преступление не столь заметно.



Прислушаемся к тому, что говорит нам Ребенок, которого храним мы в своей груди. Не будем стыдиться, не станем стесняться его.
Не допустим, он испугался – ибо он один, и голос его почти никогда не слышен.
Позволим ему – пусть хоть ненадолго – взять бразды нашего бытия. Этому Ребенку ведомо, что один день отличен от другого.
Сделаем так, чтобы он вновь почувствовал себя любимым.
Порадуем его – даже если для этого придется поступать вопреки тому, что вошло в привычку, даже если на посторонний взгляд это будет выглядеть по-дурацки.
Вспомним, что мудрость человеческая есть безумие перед Господом. Если мы прислушаемся к Ребенку, живущему у нас в Душе, глаза наши вновь обретут блеск.
Если мы не утеряем связи с этим Ребенком, не порвется и наша связь с Жизнью.


© Пауло Коэльо
На берегу Рио-Пьедра села я и заплакала

четвер, 20 лютого 2014 р.

Папір не червоніє


"Папір не червоніє. Папір усе стерпить",   вираз цей належить римському письменнику й оратору Цицерону (106-43 р. р. до н. е.).
Він вжив його у його листах «До друзів», маючи на увазі , що письмово можна виказувати такі думки, які соромно виказати усно.  

середа, 19 лютого 2014 р.

"В душе затмение..."


  
В душе затмение:
 Слабею волею,
 И, тем не менее,
 Тянусь тем более,
 Тянусь к устойчивым,
 Несокрушаемым,
 Всегда настойчивым,
 Неподражаемым.
 Бреду, со вздохами,
 К небесной радости,
 Питаясь крохами
 Их вечной святости!
Монах Симеон Афонский

вівторок, 18 лютого 2014 р.

Притча о Боге и человеке


Я просил у Бога забрать мою гордыню, и Бог ответил мне:
 — Нет! Гордыню не забирают, от неё отказываются.
 Я просил у Бога даровать мне терпение, и Бог ответил:
 — Нет! Терпение не дают, а приобретают в испытаниях.
 Я просил у Бога даровать мне счастье, и Бог сказал:
— Нет! Даётся благословение, и только от тебя зависит, будешь ты счастлив или нет.
 Я просил Бога уберечь меня от боли, и Бог сказал:
 — Нет! Страдания помогают вспомнить Бога и приблизиться к Нему.
 Я просил сил, и Бог послал мне испытания, чтобы закалить меня.
 Я просил мудрости, и Бог послал мне проблемы, чтобы я научился решать их.
 Я попросил у Бога, чтобы научил меня любить людей так же, как Он Сам любит меня.
 — Теперь ты понял, о чём надо просить, — ответил Бог и послал ко мне людей, нуждающихся в моей помощи.
 Я не получил ничего из того, что хотел, но получил всё, что мне было нужно!

неділя, 16 лютого 2014 р.

Цитаты недели

Все в наших руках, и поэтому их нельзя опускать.
 Коко Шанель, французский модельер-дизайнер 

 Все приходит в свое время для тех, кто умеет ждать.
 Оноре де Бальзак, французский писатель

субота, 15 лютого 2014 р.

Солодкий спогад Дивовижного міста



Panforte – оригінальний десерт, створений за класичною італійською рецептурою. Це імбирний пряник із горіхами та цукатами. Свою назву, що перекладається з італійської, як «сильний хліб», «Панфорте» оримав завдяки додаванню прянощів. В Італії «Панфорте» - обов’язковий десерт до святкового столу. Можете собі уявити, ми смакували пряником, який обгорнутий з їстівного рисового паперу? Оригінально і несподівано.

пʼятниця, 14 лютого 2014 р.

Молитва за других

Молитва за других — особый род милостыни. Никогда не пренебрегайте возможностью совершить ее. Не смущайтесь поминать тех, кто даже случайно пришел вам на память. У Бога случайности нет. Поминайте дома, не забывайте поминать в церкви. И вы почувствуете, как уменьшится земное тяготение, станет легкой душа, потому что с вами будет милость Господа.
                                                                © Протоиерей Сергий Николаев

четвер, 13 лютого 2014 р.

Я мислю, отже, я існую

Я мислю, отже, я існую — COGITO, ERGO SUM. Крилатий вираз французького філософа, математика й природознавця Рене Декарта.(«Principia Philosophiae»), який вважав мислення самостійною субстанцією (res cogitans), а самовизначення людини через її розум сприймав як незаперечний постулат. У розгорнутому варіанті вираз має такий вигляд: «Я мислю, отже, я існую, — то є найголовніша і найправильніша з усіх теорій пізнання». Афоризм Декарта є скороченою формою виразу Цицерона («Tusculanae sermones»): «Docto homini et erudito vivere est cogirate» — «Для вченої й освіченої людини жити — значить мислити».

середа, 12 лютого 2014 р.

Мир полон звуков

Мир полон звуков!
Звуки — все мы сами!
И только Бог
тихонько ходит между нами.
                             Валентин Гафт

понеділок, 10 лютого 2014 р.

Художница Наталья Деревянко

                                                      Волшебный топинарий
Картины Натальи Деревянко возвращают нас в детство, дарят радость и хорошее настроение. На её трогательные персонажи невозможно не обратить внимания... белокурые девочки, ангелочки, маленькие зверята, зовут нас в сказку, и хочется поддаться этому настроению, довериться и следовать зову души. Наталья создатель детских снов, которые несут доброту и душевное спокойствие.
Картины Деревянко можно найти в частных коллекциях Украины, России, Италии, Турции, Франции, Монголии, у известных певцов, композиторов, политиков.
Наталья Деревянко родилась 28 апреля 1976 года в семье инженеров в украинском городе Запорожье. В 15 лет уехала из родного города поступать во Львовский колледж декоративного и прикладного искусства им. Ив. Труша. В 1995 году закончила колледж с отличием, что помогло ей пройти отборочный тур без экзаменов и успешно поступить в академию на факультет сакрального искусства.
В 2001 году закончила Львовскую национальную академию искусств, и в этом же году жизнь художницы кардинально изменилась. Наталья уехала искать счастье в далекой и солнечной Италии. Там она прожила долгих 5 лет, работала, училась, посещала курсы современного сакрального искусства и архитектуры при Istituto Superiore di Scienze Religiose "G.Toniolo” в Пескаре. Принимала участие в многочисленных коллективних выставках и конкурсах, а также представила 3 персональные выставки: «Sette giorni, sette eventi» - г. Каттолика в 2003 году, «Il mondo delle icone» - г. Авеццано 2004 год, «Colori… Simboli… Passione…» - г. Л’Акуила в 2005 году. Для украинской церкви в г. Маквиллер (Франция) выполнила витраж «Благовещение».
                                                            Благовещение
И однажды, очень неожиданно, Наталья пишет собственную книгу «Сказки для маленьких принцесс».
А сейчас она работает над новой книгой для детей - «Путешествие в страну сказок».
Сегодня Наталья активно и плодотворно работает, руководствуясь принципом «Кусочек радости в ваш дом».

Сайт Художницы Натальи Деревянко http://derevyanko-art.com/

неділя, 9 лютого 2014 р.

Цитаты недели

                                                                                   Художник - Наталья Деревянко 
Лучший способ сохранить своих друзей — не предавать их.
© Уилсон Мизнер

Настоящий друг с тобой, когда ты не прав. Когда ты прав, всякий будет с тобой.
© Марк Твен
                                                                        Художник - Роберт Дункан
Приятели — не всегда друзья.
© Михаил Юрьевич Лермонтов

О друзьях должно помнить не только в присутствии их, но и в их отсутствии.
© Фалес

субота, 8 лютого 2014 р.

Скуштувати хліба-солі


Хліб і сіль завжди були і залишаються знаком прихильності, чистоти і благородства намірів. То ж не дивно, що їх сприймали як одне ціле. Цими словами запрошували до столу (просимо хліба-солі скуштувати), дякували за гостинність (дякуємо за хліб-сіль). Хлібосольний господар - найбільша похвала людині, яка вміє приймати гостей. Існує переконання, що подорожній, який скуштував чийогось хліба-солі, уже не міг до господарів мати неприязних почуттів і ставав рідною людиною.

пʼятниця, 7 лютого 2014 р.

Пока мы боль чужую чувствуем. Любимая поэзия

Пока мы боль чужую чувствуем,
Пока живет в нас сострадание, —
Пока мечтаем мы и буйствуем,
Есть нашей жизни оправдание.

Пока не знаем мы заранее,
Что совершим,
что сможем вынести, —
Есть нашей жизни оправдание...

До первой лжи
Иль первой хитрости.
© Дементьев Андрей Дмитриевич, 2011

середа, 5 лютого 2014 р.

Художник Жан-Марк Жаньячик

 Жан-Марк Жаньячик, родился в 1966 году, художник-самоучка. Пишет пейзажи Прованса в технике мастихинной живописи: подсолнухи, лаванда, маки, оливковые деревья... 
  










вівторок, 4 лютого 2014 р.

Притча про 500 гривень


  Один відомий психолог, почав семінар із психології, провів такий тест. Він підняв догори купюру вартістю 500 гривень.
-         Хто хоче отримати цю купюру? – запитав психолог.
-         В залі було близько 200 осіб. Всі дружньо потягнули руки догори. Очі у всіх блищали.
-         Перш ніж лише один з вас забере цю купюру, я дещо з нею зроблю, - продовжував психолог.
-         Він зім’яв купюру та повторив питання:
-         Чи хоче будь хто  її отримати?
І знову всі потягнули руку догори.
-         Тоді, - сказав психолог, - я зроблю наступне… - він кинув п’ятсот гривень на підлогу і повозив купюру  черевиком по брудній підлозі.
Потім він підняв купюру – вона була м’ята та брудна.
-         Але кому з вас вона потрібна у такому вигляді?
І всі знову підняли руки. Тоді психолог сказав:
- Друзі, тільки-но ви отримали безцінний урок. Незважаючи на все те, що було пророблено з купюрою, ви все ще хочете її отримати, тому що вона не втратила своєї цінності.



понеділок, 3 лютого 2014 р.

Прикмети лютого (продовження)



15 лютого - Стрітення Господнє. До прийняття християнства в цей день слов'яни відзначали зустріч зими з весною. Якщо в цей день на небі проглядало сонце, значить, перша зустріч зими з весною відбулася. Якщо курка нап'ється на порозі води - весна буде тепла і рання. Коли сонце не переглянули, то холоди протримаються довго. На Стрітення раніше освячували в церкві воду і напували нею хворих домочадців, окроплювали худобу, вози, пасіку.

16 лютого - день пам'яті праведних Симеона-Богоприїмця і Анни-пророчиці. У цей день починали готуватися до весняних робіт, лагодили все, що вимагало ремонту. Тому і день цей називався «Лагодження». На «Починки» домовик часом вночі заїжджає коней. Щоб цього не сталося, за старих часів на шию коня прив'язували батіг та онучі. Домовому здавалося, що на коні вже сидить господар, і він її не чіпав. Ще 16 лютого варили саламаху-заваріху - рідкий кисіль з борошна.

17 лютого - день пам'яті преподобного Миколи Студійського. Часто в цей день стояли Нікольський морози. Вовки гуляли весілля. У народі говорили: «Нікола - вовчий сват».

18 лютого - день пам'яті мучениці Агафії. З цього дня корови починають телитися. За оприлюдненню в цей день бродить по селах коров'яча смерть. Щоб не допустити її в обійсті, з вечора закривали труби і замазували їх глиною. Палили чортополох, щоб нечиста сила, що вилетіла в цей день з пекла, не влетіла в трубу і не оселилася в хаті. За старих часів баби знімали з себе весь одяг і збиралися разом опівночі бити коров'ячу смерть. Як вони її знаходили? Та дуже просто - коров'ячої смертю вважався перший зустрівся їм перехожий або тварина. Так що краще було в цей час з дому не виходити і всіх тварин закрити у дворі.

19 лютого - день пам'яті преподобного Вукола Смирнського. За народними прикметами, якщо на Вукола сильний мороз, то весна буде бурхлива, а літо посушливе.

23 лютого - день пам'яті преподобного Прохора Печерського. З Прохора до весни рукою подати.

24 лютого - день пам'яті священномученика Власія Севастійського. Власій шанувався як покровитель худоби - скотий бог. Він вівцям вовну давав, корів від хвороб оберігав. З цього дня вже явно відчувалося наближення весни. Хоча морози сильні на Власія стояли майже кожної зими. У народі говорили, що Власьевская морози крутіше різдвяних, водохресних, афанасьевской, Тимофєєвський і Нікольський. Мабуть, зима наостанок відігравалася.

25 лютого - день Іверської ікони Божої Матері. Ходили до церкви, молилися про здоров'я всієї родини.

28 лютого - день пам'яті апостола Онисима. На Онисима пряжу виставляли на ранкові морози, щоб вона була білою. А ще виносили зерно на три зорі, щоб був великий урожай. І хоча до справжньої весни ще залишаються і морози, і завірюхи, серце вже живе в радісному передчутті весняного тепла.

неділя, 2 лютого 2014 р.

Прикмети лютого

Лютий - найкоротший місяць у році (28 днів).

Про лютому складено чимало приказок: «У лютому двоє друзів: заметіль та хуртовина», «Віхоли та хуртовини під лютому полетіли». І в той же час говориться про те, що «Лютий зиму видуває».

Кілька лютневих прикмет:

1. За народними прикметами у лютому буває сім великих холодних ранків: три до Власія, три після Власія, один на Власія.

2. У лютому оживають рибки у водоймах. Починають розвиватися бруньки на гілках тополь, беріз, лісового горіха, черемхи ...

3. Безсніжний лютого загрожує літньою посухою.

4. Іній на деревах повідомляє про кількість меду, який зберуть влітку бджоли.

5. Грім у лютому - до сильних вітрів.

6. А селяни в лютому дивилися, як іде пічний дим з труби - якщо вгору, то бути морозу, а якщо дим стелиться над землею, то скоро піде сніг.

1 лютого - день пам'яті преподобного Макарія Великого Єгипетського. Якщо в цей день в небі світить сонце, то весна обіцяє бути ранньою. А якщо на нічному небі багато яскравих зірок, то зима піде не скоро і неохоче. Вважалося, що погода першого лютневого дня може протриматися весь лютий.

2 лютого - день пам'яті преподобного Євфимія Великого. Полуденне сонце на Євфимія також обіцяло ранню весну. А якщо хмари весь цей день заволікало небо, то весна прийде не скоро. Заметіль ж у цей день могла затьмарити своєю присутністю всю масляного тижня.

3 лютого - день пам'яті преподобного Максима-сповідника і Максима Грека. Яскраво-червоний захід - до морозному ясному дню. Ввечері треба дивитися на небо, якщо місяць, як молодий бичок, впирається рогами в хмару, то хліба восени вродить багато.

4 лютого - День пам'яті апостола Тимофія. У народі говорили: «Півзими пройшло, прийшли Тимофіївське морози». Помічали, що саме з Тимофія починали помсти хуртовини та завірюхи, замітаючи шляхи-дороги. Морози 4 лютого траплялися сильніше, ніж 31 січня, і приказка була з цього приводу: «Це не диво, що Опанас-ломонос морозив ніс, а ти почекай, що Тимофій заморозить ...»

6 лютого - День пам'яті преподобної Ксенії. У народі цей день називався - Ксенія-полухлебніца, Ксенія-Полузимниця. Цей день - перелом зими. Яка Ксенія - така весна. Якщо на Аксенію відро (гарна погода) - весна червона. На Полузимниця дорогу переметает - корм підмітає. У давнину казали: «Полузимниця навпіл - так не рівно ділить зиму; до весни мужику важче», «Ползапаса в засіку: половина старого хліба з'їдена, половина терміну залишилася до нового врожаю».

10 лютого - День пам'яті преподобного Єфрема Сирина. На Єфрема задобрювали будинкового, підгодовуючи його кашею і різною смакотою, щоб не дичавів, не траплялося, хоча за господарством наглядав і будинок охороняв від усіляких напастей.

14 лютого - день пам'яті мученика Трифона. День Святого Трифона був найвдалішим у році для бажаючих позбутися від клопів, тарганів, мишей та інших неприємних квартирантів. Наприклад, щоб позбутися від тарганів, треба було взяти їх стільки, скільки в будинку проживає людей, і в постолі переволочь їх через поріг і дорогу.