пʼятниця, 31 травня 2013 р.

Чистота мови


У мові відображується рівень освіченості того, хто говорить. Досвід роботи над культурою мовлення свідчить про те, що говоримо ми часто, не думаючи ні про зміст речень, ні про правильність вживання слів, словосполучень. Намагайтеся слідкувати за чистотою своєї мови.


Отож, візьміть до уваги!
Праска — це нагрівальний прилад. А утюг — пристрій для вирівнювання, згладжування ґрунтовних доріг: тракторний утюг, дерев’яний утюг.
Пропонуємо Вашій увазі перевірити власну сформованість граматично правильного мовлення.
Неправильно
Правильно
благополуччя
добробут
відправлятися
вирушати
діючий
дійовий
добросовісний
сумлінний
економити
заощаджувати
багаточисельний
численний
минулорічний
торішній
тим не менше
втім, проте, однак
співпадати
збігатися
ландшафт
краєвид
значимий
значущий
корзина
кошик
пожежний
пожежник
прийомна
приймальня
прийняв участь
взяв участь
два вагона
два вагони
ні в якому разі
в жодному разі
цікаве міроприємство
цікавий захід

Перечитавши вживання слів та словосполучень, зробіть дослідження, а можливо і відкриття: «Головний рідномовний обов’язок кожного свідомого громадянина — вивчати мову» (Іван Огієнко).

четвер, 30 травня 2013 р.

Поют петухи


 Я все о своем, все о своем -
 знаешь, когда поют петухи?
 Перед рассветом,
 перед дождем,
 перед весной
 поют петухи.
 За полночь выйду
 в снег, в тьму...
 Спит мое счастье
 в теплом дому.
 Снег под ногами
 летит, свистит,
 в черном разводье
 звезда блестит...
 Хорошо, что пурга,
 хорошо, что звезда,
 хорошо, что не ходят сюда
 поезда,
 что до самого неба -
 леса, леса,
 что случаются все-таки
 чудеса!
 Где-то далеко запел петух,-
 наверно, сейчас около двух.
 Снега глубоки,
 ночи глухи,
 наверно, к весне
 поют петухи.

Вероника Тушнова 


середа, 29 травня 2013 р.

Чари Карпат (оповідання)



Мені подобається оповідання, яке написала моя донька, будучи ученицею школи. Це її стиль письма, її досвід і її історія...

Чи знайоме вам відчуття першовідкривача? Я думаю, що так, адже ще з самого дитинства, подорожуючи спочатку своєю квартирою, а потім уже й ігровим майданчиком, ми відкривали для себе нові та, здавалося, незбагненні речі. Із часом нас почали манити далекі дивні міста та чарівні, майже казкові країни. Особисто я трохи заздрю тим людям, яким пощастило відвідати екзотичні острови, подивитися на незруйновані ще чудеса світу чи походити старими затишними вузесенькими вулицями. Хоч я і не була за кордоном, проте з теплою посмішкою згадую фантастичні куточки української природи, в яких змогла побувати.
Поріднитися з природою, торкнутися серцем краси високих гір, зелених полонин, замріяних пралісів, передзвону грайливих потічків я змогла  в описаних письменниками, художниками, режисерами Карпатах. Як співається в одній пісні, кращими за гори можуть бути лише гори. Потрапивши до Карпат, людина забуває про цивілізацію, вона неначе переходить у зовсім інший вимір, інший світ, в якому жили її пращури.
Дивовижні українські гори мають безліч таємниць, і вони здатні відкритися не кожному. Високі синьо-зелені дерева, які більше ніде не зустрінеш, створюючи загадкові кола, приховують від стороннього ока свої багатства. Одне з них – найбільше озеро в Карпатах Синевир. Про магічне озеро складено легенди. Щось неймовірне коїться з людиною, яка стоїть на березі Синевира. Так і кортить їй пірнути в темно-синє коло, сколихнути його непорушні води. Можливо, це бажання виникає в людей через те, що озеро й донині зберігає чари однієї русалки, закоханої в молодика-гуцула. Кажуть, простій дівчині варто лише напитися синевирської води чи вмитися нею – і русалчині краса та кохання вмить стануть приданим для неї.
Подорожуючи Карпатами, я натрапляла не лише на прекрасні витвори природи, а й на людські шедеври, прикладами яких є замки. Напівзруйновані середньовічні фортеці, розкидані  майже по всіх горах, справляють незабутні враження. У них живе дух минувшини, щось потойбічне. Коли ходиш старими руїнами, аж мурашки по шкірі біжать, адже це так незвично бути на тому місці, де відбувалися героїчні бої, вирішувалися людські долі, починалося та закінчувалося життя.
            Мукачівський замок «Паланок» дивує своєю красою та величчю. З якого боку не поглянь, звідусіль видно королівську башту, з якої на висоті шістдесяти восьми метрів відкривається чудова панорама на місто. За оповідями мешканців Мукачева, замок будувався невільниками в страшних муках, тож назва міста, що поволі розросталося навколо фортеці, оточеної палями (тому й «Паланок»), походить саме звідси. Чим тільки не служила ця башта за свою довгу історію: і домівкою російського князя Корятовича, і казематом,  і казармою, і школою механізаторів сільського господарства, і профтехучилищем. Сьогодні ж це історичний музей, що збирає щодня десятки українських та іноземних туристів. Ця будівля викликає щире захоплення та є незмінним оберегом Мукачева.
            Інший замок, Невицький, вже не зберігся як цільна фортеця. Залишилися лише химерні руїни, що  дають волю фантазії, хоча вигадати щось більш незвичне, прекрасне та водночас похмуре справді важко. Кажуть, Невицький замок будувала Погана Діва, сестра трансільванського графа Дракули. Вона змушувала будівників додавати у вапно людську кров для міцності. Із тих часів усі намагалися оминати цей замок, в якому нібито й досі блукає привид Поганої Діви. Та сьогоднішніх туристів (таких, як я, наприклад ) це не лякає, а навпаки приваблює.
            Час у Карпатах летить невблаганно швидко. Канікули закінчуються, і треба вертатися додому в Славутич. У моїй пам`яті назавжди залишаться гори, високі та недосяжні, стрімкі ріки, бездонне небо. Повітрям цих гір не напитися, природою не намилуватися. Ось чому цей край кличе знову й знову.
…Тільки в Карпатах зорі близькі та яскраві. Тільки в Карпатах велике жовтогаряче сонце ховається у водоспади, утворюючи радісну веселку. Тільки в Карпатах діамантовий сніг м`який, немов ніжна дитяча ковдра. Тільки в Карпатах душа відпочиває…



   



вівторок, 28 травня 2013 р.

Притча "Секрет гончара"


Притча от Мирзакарима Норбекова

Один Мастер как-то сказал своему ученику:

— Ты уже готов. В гончарном деле ты достиг совершенства и уже стал Мастером. Теперь открывай свою мастерскую и набирай учеников.

Ученик поехал в свой город, открыл там гончарную мастерскую и стал работать. Через некоторое время он в отчаянии возвращается к Мастеру:

— Мастер, у меня ничего не получается!

Мастер его успокоил и сказал:

— Давай, прямо сейчас, при мне, начни делать кувшин. Пока будешь делать, я посмотрю, где твоя ошибка.

Ученик замесил глину, сделал форму, потом обжиг, роспись, глазурь, снова обжиг. Получился красивый кувшин… Но чего-то в нём не хватало.

— А знаешь, где ты допустил ошибку, на что ты не обратил внимание? Когда после первого обжига ты вытаскивал кувшин из печи, ты забыл три раза сдуть с него пыль и протереть его рукавицей.


понеділок, 27 травня 2013 р.

Няшні звірята


У 2009 році японські вчені з Університету Хіросіми неочікувано для себе виявили те, що зображення малюків і дитинчат тварин підвищують концентрацію і зосередженість. Вони перепевнилися  у своїй гіпотезі за допомогою трьох експериментів і переконались, що це дійсно так. Дитячі образи викликають рефлекторну реакцію розчулення, настрій підвищується, а це, в свою чергу, веде  до збільшення  концентрації уваги.
Та коли вас «застукають» за переглядом  картинок, які вас розчулюють,  замість  роботи, то можете з чистим сумлінням заявити, що займались когнітивним самоналаштуванням. Починайте просто зараз! І приготуйте запасні міміметри.
За матеріалами сайту: http://www.adme.ru/vdohnovenie-919705/umilitelnye-zveryata-481855/











неділя, 26 травня 2013 р.

Цитати неділі


Мокрый дождя не боится.
                          © Русская пословица

Когда Ной строил ковчег, небо было ясное.
                              © Говард Рафф


субота, 25 травня 2013 р.

Легенда про волошки


Давно це було.
Жив на світі дід Василько; була в нього онучка. Якось пішла онучка на тік і знайшла там якесь зернятко; прибігла до діда й каже: «Дідусю, що се за зерно?»
— «Ось що, дівчинко: посій його, нехай виросте, — тоді й побачимо, що воно за зерно».
 Онучка посіяла й стала поливати. Із зернятка виросли квіти. Тоді вона зрізала їх, зв'язала в пучечок і поклала за образи. Довго вони там лежали, поки, нарешті, зовсім усохли.
 Якось онучка взяла цей пучечок, понюхала: добре пахне. Понесла дідові; понюхав він і каже: «Яке добре, пахуче!»
— «Як же квіти ці звуться?» — запитала онучка. Саме в цей час діда покликала баба: «Васильку!»
 А онучка вирішила, що це квіти так звуться — васильками, й каже: «Так це васильки? Дідусю, давай назвемо їх васильками!»
З того часу й дізнались люди про васильки.


четвер, 23 травня 2013 р.

Прикмети травня


У народі травень називають ще травником та  кажуть: скільки в травні дощів, скільки років бути врожаю.
Мурахи, павуки чи бджоли виявляють велику активність - погода буде доброю.
Дуб раніше розпустить листя від ясена - на сухе літо.
Як вода дуже шумить у горах - буде погода.
Коли цвіте черемха — завжди холод, особливо холодно, коли дуб розвернеться.
Якщо 24 травня  йтиме дощ, то все літо буде мокрим.
25 травня — до жарко літа пожежно небезпечного.
25 травня — Єпіфана (Єпіфанії).
Якщо Єпіфан вранці зодяг червоний жупан, то і літо буде сухе й жарке.
На Єпіфана ранок у червоному тумані - літо буде сухе, з частими пожежами.
26 травня – комарів мало: овесу і трав не буде.
27 травня — Сидора.
Теплий Сидір - тепле літо.
27 травня дме північний вітер - літо буде холодне.
28 – якщо тепло, то все літо тепле.
31  - дуб перед ясенем листя пустить – до сухого літа.
31 травня — Федота.
На дубі листя з'явилося - на врожайне літо.
Кінець травня дощовий - буде мало фруктів.


середа, 22 травня 2013 р.

Художник Dona Gelsinger


Художник Dona Gelsinger народилась у 1960 році недалеко від Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія. Її батько був шкільним учителем, а мати медсестрою. Свої малюнки вона почала створювати в  ранньому віці. Після закінчення середньої школи вона продовжувала вивчати мистецтво в Каліфорнійському Державному Університеті. 

Після його закінчення Dona була прийнята в якості штатного художника в крупну корпорацію в південній Каліфорнії. Але робота не принесла їй морального задоволення.
При підтримці і заохоченні сім’ї, Dona незабаром пішла з  роботи, створила  домашню студію почала  писати портрети та  ілюстрації.
Переломним моментом у її творчості став 1987 рік. У цьому році Dona Gelsinger отримала можливість писати картини Хресного хода для церкви Сен-Дені в Diamond Bar, чому присвятила близько двох років. Її картини допомогли зробити церкву Сен-Дені в Diamond Bar, CA новою, місце для набожних паломників по всій Америці,  та назавжди змінили долю маловідомої художниці.
Відомою Dona Gelsinger стала,  дякуючи своїм маленьким ангелам, які викликають ніжність, теплу усмішку та радість. У постах блогу я їх вже виставляла. Приготуйтеся розглянути ці картини,  їх буде багато.













вівторок, 21 травня 2013 р.

Притча "Поздно"


Создал Творец людей, дал им слова для общения и мышления, поселил в плодородной долине у подножья гор, одарил каждого долголетием и стал наблюдать: как они устремятся к совершенствованию.

Шло время, но люди не развивались.

Ноги их не шли дальше окрестностей своего села и не поднимались в горы. Глаза их не взирали на небо и не заглядывали в Сердце.

Так они и постарели.

Решил Творец выяснить: в чём дело?

Сделался он человеком и пришёл к ним как путник. Перед заходом Солнца собрались люди на площади поговорить с путником.

Рассказал он, какая жизнь за горизонтом, и предложил им:

— Хотите, поведу вас туда, и вы посмотрите, как там живут люди?

— Эх, — ответили они грустно, — поздно уже, мы постарели…

— Тогда пойдёмте со мной в горы, взглянем на мир с вершины!

— Эх, — вздохнули они, — поздно уже, у нас нет сил…

— Взгляните на небо, — сказал им путник, — и я расскажу вам о жизни в Царствии Небесном!

И опять ответили они:

— Уже поздно, наш разум не поймёт твой рассказ…

Путник опечалился. Захотел развеселить людей.

— Давайте споём песню! — сказал он и собрался первым запеть, но люди заметили, что Солнце зашло.

— Поздно уже, — сказали они, — пора спать… — И разбрелись по своим хижинам.

Путник закричал им вдогонку:

— Люди, когда жизнь беспредельна и непрерывна, не будет поздно ни для какого достижения!

Но они не обернулись на зов. Тогда сказал про себя Творец:

— Отниму-ка я у людей все слова-ограничения: «поздно», «нельзя», «невозможно», «далеко», «высоко», «трудно», «не поймём» — и вселю в их сердца радость беспредельности. Может быть, постигнут они Закон мой: ничего никогда не поздно, ибо нет конца, а есть только начало!

Он так и сделал и дождался утра: изменятся ли люди и пойдут ли они с ним в горы?

                                                                                                 Шалва Амонашвили

понеділок, 20 травня 2013 р.

Манна небесна


За біблійним міфом, манна — їжа, яку Бог посилав іудеям кожного ранку з неба протягом сорока років, поки вони йшли пустелею в землю обітовану (Ісход, 17, 14-16). Легенда має до певної міри реальну основу: в пустелі росте їстівний лишайник, плоди якого-дрібні білі кулькі, схожі на крупу — споживалися місцевими жителями. 
 Вираз "манна небесна" вживається у значенні: несподівано одержані життєві блага; "чекати, як манни небесної" — чекати з нетерпінням; "живитися манною небесною" — існувати надголодь.

субота, 18 травня 2013 р.

Легенда о ирисе



На одной опушке расцвел чудо-цветок. Стали лесные звери и птицы спорить, кому он принадлежит. Четыре дня спорили, и спор сам собой разрешился. Созрели семена ириса, и ветер разнес их в разные стороны.

По легенде первый ирис расцвел несколько миллионов лет назад и был так прекрасен, что полюбоваться им пришли не только звери, птицы и насекомые, но и вода и ветер, которые затем разнесли созревшие семена по всей земле. А когда семена проросли и расцвели, ирис стал одним из любимых растений человека. Издали ирисы кажутся маленькими маячками, указывающими путь морякам.

В прошлом году в это время я была в Ялте,  в Никитском ботаническом саду. Здесь  во всю цвели ирисы. Таких красивых не видала: бородатые самых разных окрасок и сортов – карликовые, среднерослые и высокорослые. А Ялта меня поразила своей природой  и колоритом.На фото цветы с сада. 


пʼятниця, 17 травня 2013 р.

Ты была здесь счастлива



Я пришёл в тот дом, где ты жила.
Всё полно тобою в этом доме.
Как улыбка -
Комната светла.
И цветы прохладны,
Как твои ладони.

В комнате витает аромат,
Что меня так волновал при встречах.
В память наших будущих утрат
Разреши зажечь мне эти свечи.

Все как будто здесь знакомо мне:
Телефон,
Что нам дарил друг друга,
Кресло, отодвинутое в угол,
И пейзаж в распахнутом окне.

Розы для тебя поставлю в вазу.
Оживит их теплый свет дневной.
И хотя я не был здесь ни разу,
Ты была здесь счастлива со мной.

Дом тебе мой передаст привет.
Оглянусь с печального порога...
Хочется побыть еще немного
Около тебя,
Хотя тебя здесь нет...
                                              Андрей Дементьев

четвер, 16 травня 2013 р.

Мої емоції

Рід моєї роботи це освітянська галузь. Пишу статті до фахових журналів. 
У  травневому числі журналу "Практичний психолог: Дитячий садок" вийде друком моя стаття "Емоції в житті дитини", яка розкриває проблеми розвитку емоційної сфери дитини дошкільного віку. Оскільки розвиток емоційної сфери відіграє визначну роль у житті дитини, практичний психолог у своїй професійній діяльності має приділяти йому особливу увагу. У статті  — словник та перелік художніх творів до комплексу завдань "Мої емоції". А також ви можете переглянути презентацію до комплексу завдань "Мої емоції".