вівторок, 30 квітня 2013 р.

Притча о счастье

Старый мудрый кот лежал на травке и грелся на солнышке. Тут мимо него пронёсся маленький шустрый котёнок. Он кувырком прокатился мимо кота, потом резво подскочил и снова начал бегать кругами.
 - Что ты делаешь? - лениво поинтересовался кот.
 - Я пытаюсь поймать свой хвост! - запыхавшись ответил котёнок.
 - Но зачем? - засмеялся кот.
 - Мне сказали, что хвост - моё счастье. Если я поймаю свой хвост, то поймаю и свой счастье. Вот я и бегаю уже третий день за своим хвостом. Но он всё время ускользает от меня.
 - Да, - улыбнулся старый мудрый кот, - когда-то я, также как и ты, бегал за своим счастьем, но оно всё время ускользало от меня. Я оставил эту затею. Спустя время я понял, что нет смысла гоняться за счастьем. Оно всегда следует за мной по пятам. Где бы я ни был моё счастье всегда со мной, нужно всего лишь помнить об этом.




понеділок, 29 квітня 2013 р.

Дмитрий Красноухов и его музыка



Дмитрий Красноухов —  киевский композитор (музыка new age и неоклассика), пианист, импровизатор, музыкальный терапевт.
Родился в городе Сухой Лог, Свердловской области (Россия), в семье военнослужащего.

Музыкальную школу окончил в Германии, (г. Вюнсдорф), в 1982 г., из 4 класса переведён в 6-й из-за опережающих способностей. Яркие увлечения того времени — европейская популярная музыка 80-х (ABBA, SPACE), советская эстрада (ЗОДИАК), подбор и аранжировка этих мелодий и исполнение их в школьном кругу.



Постоянный участник фестивалей "Орфей" (Белгород-Днестровский), "Педагогика 21 века" (Одесса). Дипломант фестиваля исполнительского искусства в городе Виченца (Италия, 2000).
 Музыка Дмитрия Красноухова наполнена миром и добротой. Главное ёё качество – помощь в восстановлении целостности души.
 Мне удалось 26 апреля побывать на  выступлении пианиста.  Музыка легкая, спокойная, очень трепетная и вдохновлённая.  Это мои ощущения  от услышанного. Благодарна Дмитрию за радость общения. 




неділя, 28 квітня 2013 р.

Цитати неділі



Во что мы веруем, то не потеряно еще.
 © Ф. Шиллер

Вера в бога и знания — все равно, что две чаши весов: когда одна поднимается, другая опускается.
© А. Шопенгауэр

Вера есть понимание смысла жизни и признание вытекающих из этого понимания обязанностей.
 © Л. Толстой

Вера — это всегда хорошо для удобств души, спокойствия ее, она несколько ослепляет человека, позволяя ему не замечать мучительных противоречий жизни…
 © М. Горький

Кто чего хочет, тот в то и верит.
 © Демосфен


субота, 27 квітня 2013 р.

Легенда про вербу та калину




Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
 День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
 Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
 Не ламай калину –
 Образиш дівчину.
 Не рубай вербу –
 Накличеш біду.

пʼятниця, 26 квітня 2013 р.

Шагаю хвойною опушкой


Шагаю хвойною опушкой,
и улыбаюсь, и пою,
и жестяной помятой кружкой
из родничка лесного пью.
И слушаю, как славка свищет,
как зяблик ссорится с женой,
и вижу гриб у корневища
сквозь папоротник кружевной...
Но дело-то не в певчих птицах,
не в роднике и не в грибе,-
душа должна уединиться,
чтобы прислушаться к себе.
И раствориться в блеске этом,
и слиться с этой синевой,
и стать самой
теплом и светом,
водой,
и птицей,
и травой,
живыми соками напиться,
земную силу обрести,
ведь ей века еще трудиться,
тысячелетия расти.
Вероника Тушнова

четвер, 25 квітня 2013 р.

Іграшковий гороскоп



Учора отримала бандероль від майстрині Злати Вдовіної, яка шиє дивовижні ляльки, робить косметички, пенали ручної роботи.  Мешкає вона в російському місті Очер.
На блозі «Квітневий настрій» під назвою «Новорічний позитивчик» я вже писала про її витвір — лялечку, яка оселилася у нашій оселі.  
Я чекала на нові  іграшки майже місяць, але очікування варті того. Які ж чудесні ці іграшки-зодіаки.  Вражає Водоліїха, з довгими  сріблястими,  голубими, фіолетовими косами-тредами  та милою лієчкою  в руках. Злата підписала кожну листівочку та написала про  цю іграшку таке (про Водолія)  «Будь таким, каков ты есть, поступай так, как считаешь нужным и говори то, что думаешь».
Іграшка «Риби»  має дивовижне оздоблення бісером, перлинками.  Оченята такі чарівні, а костюмчик такий симпатичний.

Знак зодіаку «Телець» — це чарівний хлопчик у комбінезоні з м’якими ріжками, ще й має дзвіночок на шиї.
Мій знак зодіаку «Овен». Це дівчинка у в’язаному сарафані, з кокетливим бантиком на шиї, а волоссячко завите в ультра модну сучасну зачіску. Листівочка про Овна має такий запис:  «Зачем люди рождаются? Конечно для приключений».
Ще у мене є один із знаків зодіаку, але це секрет, всьому свій час, розкажемо про нього в червні (июне).
Злато! Удачі, нових творчих мрій.  Життя прекрасне! Не дивлячись ні на що…

середа, 24 квітня 2013 р.

Художник Володимир Волегов


Володимир народився в Хабаровську в 1957 році.
З 1970 по 1974 вчився в Художній школі в м. Кривий Ріг (Україна).
З 1982 по 1985 учився в Українському поліграфічному  інституті імені І. Федорова на відділені  книжної графіки.
У 1988 році переїхав до Москви, де малював плакати, оформляв обкладинки музичних альбомів...
З 1990 року став їздити в Європу. Малював портрети на вулицях  Барселони, Вени, Берліну. Саме такий досвід дав художникові навички в зображенні  жінок – його улюбленої теми.
Зараз  Волегов в цьому жанрі визнаний майстер. Пише жіночі портрети швидко, художньо і психологічно точно.Мешкає з родиною  в Барселоні.

вівторок, 23 квітня 2013 р.

Притча “Две половинки яблока”



Философ подбросил на ладони яблоко, повертел, разглядывая с разных сторон, и глубокомысленно произнес:
- Люди считают, что их души подобны яблокам.
- В смысле? – заинтересовался его ученик.
- Точнее, половинкам, – поправился философ. - Вот так примерно. Он аккуратно разрезал яблоко на две части и положил на стол. - У них есть такое поверие, будто для каждого человека существует идеальная пара.
Вроде бы Бог, прежде чем посылать души в мир, рассекает их пополам, на мужскую и женскую половинки. Как яблоко. Вот и бродят эти половинки, ищут друг друга. И находят? Как ты это себе представляешь? Какова вероятность такой встречи? Знаешь, сколько в мире людей?
- Много.
- Вот именно.
А кроме того… ну найдут они друг друга, ну и что дальше? Думаешь, составят целое яблоко и заживут в мире и согласии?
- Ну да. А разве не так? - удивился Ученик.
- Нет, не так. Учитель взял в руки по половинке яблока и поднял их к своему лицу. – Вот две свеженькие души сходят в мир. А как мир поступает с человеческими душами? Философ с хрустом откусил кусок от одной половинки. – Мир, – продолжал он с набитым ртом, – не статичен. И жесток. Он всё перемалывает под себя. Тем или иным способом. Отрезает по кусочку, или откусывает, или вовсе перемалывает в детское пюре. Он откусил от другой половинки и на некоторое время замолчал, пережевывая.
Ученик уставился на два огрызка и нервно сглотнул.
- И вот, – торжественно провозгласил Философ, – они встречаются! … он соединил надкушенные половинки.- И что, подходят они друг другу? ……HET!!!
- А посмотри теперь сюда, – Учитель взял еще несколько яблок.- Разрезаем каждое пополам, складываем наудачу две половинки от разных яблок – и что видим?
- Они не подходят, – кивнул Ученик.
- Смотри дальше. Сложив две разные половинки вместе, он куснул одновременно с одной и с другой стороны и продемонстрировал результат. - Ну, что видим? Теперь они образуют пару?
- Да-а, – Ученик задумчиво кивнул. - Теперь они соответствуют друг другу идеально.
 - Потому что мир их обкусывал не поодиночке, а вместе!





понеділок, 22 квітня 2013 р.

Улюблена поезія Ліни Костенко

Богдан Сильвестрович Ступка читає вірш Ліни Костенко "Крила" - один із моїх найулюбленіших. Послухаємо цю геніальну поезію разом... Нехай  вона додає крила всім, хто цього потребує.



неділя, 21 квітня 2013 р.

Цитати неділі



Газета — это советник, за которым не нужно идти, который является сам и ежедневно вкратце сообщает вам об общем деле, не отрывая вас от частных дел.
  © А. Токвиль

Газета больше радуется об одном грешнике, который перерезал горло своей возлюбленной, нежели о девяноста девяти праведниках, которые вступили в брак и живут долго и счастливо.
©  А. Херберт

Газета не знает различий между велосипедной аварией и катастрофой цивилизации.
 Б. Шоу

Газета приучает читателя размышлять о том, чего он не знает, и знать то, что не понимает.
  © В. Ключевский

Количество новостей, происходящих в мире ежедневно, всегда точно соответствует объему газеты.
  © Д. Сейнфелд


субота, 20 квітня 2013 р.

Легенда про Журавлине озеро



Жила в мальовничому місці, недалеко від озера, що розкинуло свої плеса на окраїні соснового бору, бідна вдова. І була в неї донька Олеся. Бідна була дівчина, та надзвичайно гарна і працьовита. А що вже душею щедра, то й не сказати. Гарно співала, і пісні її лунали по всій окрузі.

Одного разу проїздив мимо того озера молодий парубок, гарно вбраний, на вороному коні, а з-під шапки чуб кучерявий вибився. Побачив він дівчину, що саме гусей пасла, і припала йому до душі її врода. Олеся відповіла взаємністю, і спалахнуло між молодими людьми щире кохання. Та юнак був з багатої сім’ї, і батько не погоджувався на одруження свого старшого сина з біднячкою. Послав він своїх молодших синів, щоб вони добряче налякали дівчину і змусили її забути про коханого.

Підловили нелюди Олесю, затягли в озеро і почали «розмову». Та так захопилися, що й не помітили, як дівчина перестала дихати.. .Злякалися тоді вони і покинули її в очереті. А наречений довго шукав свою Олесю, та все не міг знайти. Аж раптом звернув увагу на смутну журавку, що з’явилася біля очерету. І такими очима дивилася птаха на хлопця, стільки невимовного суму було в її очах, що той нарешті все зрозумів.

Життя без милої було непотрібне і жалюгідне. Вирішив юнак втопитися, кинувся у воду. Але вода немов відсахнулася від нього, лише боляче вдарила юнака. І став він журавлем. Знялася журавлина пара в повітря, покружляла над озером і полетіла. Мабуть, велику образу затаїли в серці закохані. Образу на людей, які розлучили їх. Але доля поєднала їхні серця в образі журавлів.

Відтоді щороку, як тільки весна повертається на рідну землю, прилітають до озера журавлі-веселики. Прилітають, щоб просвітліли серця людей, щоб не зачерствіли їхні душі. Прилітають, і приносять на крилах кохання.

... А люди назвали озеро Журавлине.



пʼятниця, 19 квітня 2013 р.

Письмо Бога к человеку


Приветствую, тебя! Как поживаешь?

Хотелось бы поговорить с тобой,

Но временем ты не располагаешь,

Поэтому пишу тебе домой.


Я и вчера Был у твоей постели

И Ждал, когда расстанешься со сном,

Чтобы Предать уверенности в деле

И Одарить счастливым новым днем.

Но ты лицом к стене поворотился,

Чтоб сон продлить на несколько минут,

А Я Стоял и Ждал, не Торопился,

Так люди на земле не ждут.

Потом и вовсе времени не стало.

Ты мылся, одевался и ушел.

Но беглый взгляд твой в зеркале усталый

Сказал Мне, что не все так хорошо.

На миг твой взгляд упал на Мое Слово.

Я Думал, ты поговоришь со Мной.

Я был Готов Утешить тебя снова,

Но нет, ты увлечен был суетой.

И днем, Мое дитя, Я вновь и вновь пытался

Вступить с тобой в полезный разговор.

Я Ждал. Я ни на миг не отлучался,

Но не Меня искал твой слабый взор.

А помнишь завтрак - вкусненькую пищу?

Все это было от Меня.

Кого Люблю, те кушанья не ищут,

А все сидят у Моего стола.

Потом обед. И вздох тяжелый снова,

А Я Стоял так близко, за спиной.

Я Ждал, что ты промолвишь слово,

Что ты заговоришь со Мной.

Что ты о чем-нибудь Меня попросишь,

Чтоб Я Помог в решении проблем,

Но мысль тебя какая-то уносит

И ты ко Мне все так же глух и нем.

А когда весть к тебе пришла плохая

И слезы побежали в два ручья,

Я так Хотел их Вытереть, Мечтая,

Что наконец-то пригодился Я.

Я Отвлекал тебя от горьких мыслей,

Я солнышка лучами Согревал.

Я Сделал так, что радуги повисли,

Как разноцветный горный перевал.

Я ветерок Послал тебе навстречу

И дождь Пролил обильно стороной.

Все птицы песни пели целый вечер,

Но все ж ты не заговорил со Мной.

И даже вечером, придя с работы,

Ты почему-то не побыл со Мной

И, в спешке приняв ужин без заботы,

Ты канул в телевизор с головой.

Программа увлекла тебя надолго.

Она важна, как видно, для тебя.

Она важнее разговора с Богом,

Ты просто игнорируешь Меня.

Иль уйму дел хотел бы ты закончить.

Насколько важно все сейчас?

Чтоб переделать их - не хватит ночи,

А ты уже не размыкаешь глаз.

Ты выбился из сил, Я Понимаю,

Изнемогая, бросился в постель.

Меня, увы, совсем не замечая,

А Я так много выслушать хотел!

Мысль обо Мне мелькнула на мгновенье,

Но это было сквозь пространство сна.

И, к Моему большому сожаленью,

Сон одолел тебя до дна.

За целый день не проронил ни слова.

За что же ты не любишь так Меня?

Но завтра Я Приду, чтоб снова

Благословить тебя в начале дня.

Не для того Я Написал все это,

Чтоб упрекнуть тебя, доставить боль.

А чтоб Помочь и делом, и советом,

Чтоб Проявить к тебе Свою любовь.

Общенье тебе нужно и полезно.

Я рядом буду, Я тебя дождусь!

Со Мной, поверь, тебе намного лучше будет.

С любовию,
СПАСИТЕЛЬ твой, ИИСУС

четвер, 18 квітня 2013 р.

Гігантську мотанку у Харкові намалював французький художник-мураліст



 Муралізм (мураль – стіна, мур). Цей настінний живопис пов’язують із іменами мексиканських художників Дієго Рівери, Хосе Клементе Ороско та Давида Альфаро Сікейроса. Тому рух, який вони представляли часто називають мексиканським муралізмом. На його технологію і образну мову вплинули такі речі як композиційність фресок епохи Відродження, наївність та епічність мексиканського індіанського народного мистецтва, європейський модерністський живопис (кубісти, Матісс), а також принцип відданості мистецтва революційній боротьбі. Це все звучить надто академічно і не зрозуміло - як муралізм міг вплинути на сучасне молодіжне малювання вулиць. Проте він вплинув. Взяти хоча б той факт, що муралісти вперше почали розмальовувати зовнішні бетонні стіни міста. В 30-тих роках Давид Альфаро Сікейрос вперше використав для цього аерозоль, який сам і сконструював (по типу пульверизатора).
Джерело: http://www.graffiti.org.ua/view-article.php?rubric=graf_n_roll2


Жульєн Маллан — автор великої кількості граффіті, фотохудожник, автор і ведучий телепередачі, що виходить на французькому національному каналі Canal+.
16 квітня 2013 року Жульєн Маллан завершив свою роботу на фасаді одного з чотирьохповерхових будинків у Харкові. Він намалював разом із групою харківських граффіті картину, площею у 220 квадратних метрів. Над українською мотанкою француз працював три дні. Вже більше двадцяти років він мандрує світом та залишає свій настінний живопис у так званих “нетуристичних” районах у різних містах.
Жульєн Маллан, художник-мураліст сказав про те, що коли вперше він побачив ляльку-мотанку, вона йому дуже сподобалася Сам малюнок він коментує так: "Голова, яку вона тримає в руках, - це маска, і коли вона зняла її, з’являється зображення традиційної ляльки-мотанки. Вона має фіксований погляд на глядача, і це дуже важливо, щоб надати сили малюнку".


Фото http://www.057.ua/news/304366

середа, 17 квітня 2013 р.

Справжня весна


Нарешті приходить справжня весна…
Відчуваєш запах землі, сонечко все з більшою силою гріє обличчя, спину, з’являється весняний загар. Пташки цвірінькають без зупину. Закликають весну в місто.
Весна наближається...






вівторок, 16 квітня 2013 р.

Притча про вогонь свічки







Надходив вечір. Чоловік запалив маленьку свічку й почав підійматися  з нею сходами, які закручуючись спіраллю, губилися десь високо під склепінням вежі.
-         Куди ми йдемо? — запитала свічка.
-         Ми піднімаємося на вежу, щоб освітити шлях кораблям у гавані.  Але жоден із кораблів  не зможе побачити мого світла, — заперечила свічка.
-         Хоча твій вогник і маленький,  — відповів чоловік, — усе ж продовжуй горіти так яскраво, як тільки зможеш, решту залиш мені.
Так перемовляючись вони дісталися верхівки вежі й підійшли до великої лампи. Чоловік запалив лампу від маленької свічки, і незабаром великі відполіровані дзеркала за лампою відбили її світло, поширюючи його на милі навколо і вглиб моря, освітлюючи шлях кораблям і мандрівникам.
… Як маленька свічка або навіть сірник можуть розпалити величезне вогнище і вказати шлях сотням людей, так і невелике полум’я твого душевного тепла і хорошого прикладу в змозі змінити життя, світогляд і долю людей, навіть, якщо ти сам цього ще не усвідомив сповна.
Просто будь світлом для людей, які тебе оточують, як  той маячок, що радісно спрямовує кораблі в безпечну гавань.


понеділок, 15 квітня 2013 р.

Романтичний реалізм





Фінська художница Жанет Крускамп малює в стилі романтичний реалізм, її роботи отримали багато нагород у конкурсах і виставках. Живе і працює в Північній Каліфорнії.
Стиль, в якому працює Жанет Крускамп, можно було б назвати романтичним реалізмом.







неділя, 14 квітня 2013 р.

Цитаты недели


Художница  Susan Rios


Художница Janet Kruskamp
Жители планеты, где нет цветов, решили бы, что на Земле, где цветы на каждом шагу, мы, наверное, с ума сходим от радости.
                                                                © Айрис Мердок


У цветов не бывает будней, они всегда одеты празднично.
                                                               © Малкольм де Шазаль


Цветы в городе — как помада у женщины: с капелькой цвета выглядишь интереснее.
                                                                   © леди Берд Джонсон

Цветок, поворачивающийся к солнцу, видит его и за тучами.
                                                                   © Роберт Лейтон

Ароматы — это чувства цветов.
                                                              © Генрих Гейне

Венчики цветов — это их штанишки. Оборвите лепестки — будет публичная непристойность.
                                                             © Малкольм де Шазаль

субота, 13 квітня 2013 р.

Легенда про журавлину




Це були часи, коли слов’янські племена  піддавалися набігам татарських кочівників…
Серед густої діброви сховав мудрий вождь древлян свій народ. Одного разу татарському правителю донесли, де розміщено поселення гордих хліборобів і їх синьооких жінок, яких йому так і не вдалося підкорити. Велетенське кінне військо двинулося в путь. До приходу ворога древляни встигли покинути рідні домівки і сховатися на невеликому острові, де жила зграя журавлів. Птахи любили добрих хліборобів, часто «гостили» на їх ораному полі, тому не противилися появі людей.
…не один десяток татарських воїнів загинуло на  болоті. Здобич була зовсім поряд, але недосяжна для ворога. В безсильній злобі татари вирішили знищити непокірних древлян. Тисячі отруйних стріл полетіли на беззахисних людей. Те, що сталося через декілька секунд, налякало і збентежило татарських воїнів, вони з криком кинулись бігти геть…
В ту саму хвилину, коли стріли повинні були градом посипатися на втікачів, журавлина зграя піднялася високо в небо. Пташині тіла і розмах крил повністю закрили острів…  Гострі стріли устромлялися в безстрашних птахів, але вони падали не відразу. Поранені журавлі продовжували кружляти, хоча, із багато чисельних ран падали краплі крові. Із кожної краплі, яка  впала з’являлася яскраво-червона ягода, яку люди стали називати журавлиною.
Древляни вірили, що багряні ягоди проросли із крові журавлів, в пам’ять про гордих птахів,які зберегли  їм життя…




пʼятниця, 12 квітня 2013 р.

Неопалима купина


Неопалима купина – за біблейським міфом прекрасний кущ терновини, який не згорає, у полум’ї якого міг з’явитися Моісей. Образне визначення непорушності, сохранності.


середа, 10 квітня 2013 р.

Апрель


     По грязи чавкают шаги,
     шуршат о твердый наст подошвы,
     в ручьях я мою сапоги...
     Земля в лесу, как крик о прошлом.

     Тут прошлогодних желтых трав
     торчат поломанные стебли,
     разбросан бурых листьев прах
     и умирает снег последний.

     Трухлявые сучки везде,
     на лужах ржавые иголки...
     И отражаются в воде
     немые, сумрачные елки.

     Жизнь представляется порой
     какой-то конченой, далекой...
     Но под березовой корой
     пульсируют живые соки.

     Согрет дыханием земным,
     лес оживет без проволочки...
     Как с механизмом часовым
     дрожат на ветках бомбы-почки.

     Где рядом почерневший снег,
     продрались трав зеленых нити.
     Лес замер, словно человек
     перед свершением событий.

     Не слышно натяженья струн.
     Лес полон скрытого азарта,
     как победительный бегун,
     что сжат пружиной перед стартом.

     Здесь бескорыстен птичий смех,
     здесь все в преддверии полета...
     Вдруг о себе напомнил век
     далеким гулом самолета.

     Я выпустил из рук тоску
     в весенний ветер непослушный...
     А по последнему ледку
     скакали первые лягушки.
                                                  Эльдар Рязанов

вівторок, 9 квітня 2013 р.

Притча про добро і зло


                                                                         Художник  - невідомий
Одного разу Добро прийшло в гості до Зла. Зло стало пригощати Добро чаєм, але в кухлик замість цукру поклало сіль. Добро спробувало сіль, але нічого не сказало Злу. Тільки подякувало за гостину. 
А коли Добро йшло від Зла, воно сказало: «Щось цукор у вас несолодкий. Візьміть гроші,   купіть собі цукерок до чаю». Зло аж перекосилося, але робити нічого, довелося взяти   гроші.
Так Добро віддячило Злу добром за зло…

понеділок, 8 квітня 2013 р.

Квітковий етикет



Квіти ставлять у центрі або на краю стола так, щоб букет не закривав гостей одне від одного й не заважав спілкуватися.
Якщо стіл дуже довгий і гостей багато, ставлять кілька однакових букетів на однаковій відстані між ними.
Не перевантажуйте стіл квітами: в одній вазі не повинно бути більше девяти квіток, висота букета не повинна перевищувати 20-25 cм.
Не ставте на стіл великі квіти (гладіолуси, жоржини) і квіти, які сильно пахнуть (конвалії, бузок, жасмин, гіацинти, лілії). Не варто прикрашати стіл і штучними квітами.
Вазою може бути салатниця, цукерниця чи келих. Для таких „ваз” квіти потрібно коротко підрізати, щоб вони плавали у воді.
У прозорі вази, як правило, ставлять квіти, від яких не мутніє вода і стебла яких красиво виглядають в них (троянда, бузок).


неділя, 7 квітня 2013 р.

Цитати неділі


Все благо и велико, и разумно — в свое время и на своем месте.
                                                                          ©  В. Белинский
Благо тем, которые умеют и в зиму дней своих сохранить благодатный пламень сердца, живое сочувствие ко всему великому и прекрасному бытия…
                                                                            ©  В. Белинский

Всякое деяние — благо.
                                                                           Библия


субота, 6 квітня 2013 р.

У день мого народження - улюблена поезія


 Життя іде і все без коректур.
 І час летить, не стишує галопу.
 Давно нема маркізи Помпадур,
 і ми живем уже після потопу.
 Не знаю я, що буде після нас,
 в які природа убереться шати.
 Єдиний, хто не втомлюється, – час.
 А ми живі, нам треба поспішати.
 Зробити щось, лишити по собі,
 а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
 щоб тільки неба очі голубі
 цю землю завжди бачили в цвітінні.
 Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
 щоб ці слова не вичахли, як руди.
 Життя іде і все без коректур,
 і як напишеш, так уже і буде.
 Але не бійся прикрого рядка.
 Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
 Не бійся правди, хоч яка гірка,
 не бійся смутків, хоч вони як ріки.
 Людині бійся душу ошукать,
 бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Ліна Костенко


пʼятниця, 5 квітня 2013 р.

Корисні фітомодулі



Кімнатні рослини – невід’ємна частина інтер’єру квартири,  дошкільних закладів, інших помешкань. Крім  прикрашення приміщення, ці рослини можуть відігравати значну роль в оздоровленні дітей та дорослих. Рослини виділяють фітонциди, які можуть пригнічувати життєдіяльність небезпечних мікроорганізмів, небезпечних газів у приміщенні на 70-80 %, що часто-густо набагато ефективніше найсучасніших засобів очищення повітря. За допомогою правильного підбору кімнатних рослин можна наблизити якість повітря у кімнаті до природного, наприклад, лісового.
У композицію (фітомодуль) можуть входити види рослин, які можуть співіснувати один із одним. У той самий час вони можуть відрізнятися формою і характером поверхні листя, висотою і товщиною стебла, кольором квітів. Їх об’єднує  подібність вимог до умов утримання: світло, тепло, волога. Фітомодулі краще розмістити в напільних ящиках, між якими розмістити скульптури з кераміки, дерева.
Серед рослин, які виділяють у повітря певні речовини, добре виражену антибактеріальну, антивірусну, протигрибкову дію мають плющ, аукуба японська, пеперомія туполиста;
покращують сердечну діяльність, підвищують імунітет, мають заспокійливу дію мірта звичайна, розмарин лікарський, лавр благородний, герань духмяна, монстера.
Лимон  і інші цитрусові рослини покращують розумову роботу, підвищують амплітуду біотопів мозку.
Герань духмяна має заспокійливу дію, її рекомендують при захворюванні нервової системи, безсонні. Для підвищення вологості повітря  у приміщенні будь-якого типу дуже гарними є рослини роду циперус, а також гібіскус китайський, спатифіллюм Уолліса. Бегонія має виражену протигрибкову властивість.
Сьогодні звичним елементом інтер’єру стає комп’ютер. Відомо, що електростатичне поле, яке біля себе має комп’ютер,  притягує із повітря пил. Біля нього краще ставити тонізуючі рослини: розмарин, мірт, герань, лавр. Якщо немає можливості використовувати живі рослини, то можна покласти поруч з комп’ютером полотняний мішечок із листям ефірних масел м’яти, лаванди.



четвер, 4 квітня 2013 р.

Бридке каченя


Бридке каченя  -  це назва казки Г. Х. Андерсена (1805-1875).  У ній йде мова про птаха, якого всі вважали бридким. Над ними сміялися, його принижували. Прийшов час. Каченя виросло і виявилося прекрасним лебедем. Цю крилату фразу використовують до людини, яка несправедливо оцінює свої достоїнства.
Якщо ви маєте час, а це 1 година 12 хвилин,  перегляньте  разом із дитиною мультфільм «Бридке каченя», режисером якого є  Гарі Барден. Це прекрасний музичний мультфільм, ролі героїв озвучують: Армен Джигарханян, Юлія Рутберг, Костянтин Райкін, хор Турецького.

середа, 3 квітня 2013 р.

Из Джона Годфри Сакса




Из Джона Годфри Сакса
(вольный перевод Валерия Земских)
Шесть мудрецов из Индостана,
Любовь к познанию питая,
отправились к слону
(хоть все были слепыми),
чтобы свои теории проверить.
Один лицом уткнулся
В шершавый бок слона
И, падая, воскликнул:
«О, Господи, меня ты вразумил
воистину, слон - прочная стена!»
второй, нащупав бивень, закричал:
«Мне совершенно ясно!
Чудесный слон в моей руке-
Не что иное, как сладкое и острое копье!»
А третий, подойдя к слону, за хобот ухватился,
Отбросил в сторону
И молвил: «Несомненно,
слон и змея - одно и тоже».
Четвертый подбежал к слону,
И, колено руками обхватив,
сказал: «Ну что тут спорить?
Таким прямым и ровным
Быть может только дерево».
Тут пятый, он сумел до уха
Допрыгнуть, закричал:
«Любой слепец вам скажет –
 нет никаких сомнений:
на веер слон погож».
Шестой неспешно
Добрался до хвоста
И вымолвил: «Веревка, да и только.
Не может слон
Быть чем-нибудь еще».
Так мудрецы из Индостана
В горячих спорах
Стояли твердо на своем.
Был каждый в чем-то прав,
Но ошибались все.
Мораль
Так часто  в спорах люди, истину свою
Пытаясь доказать, не слушают друг друга.
И притча о слоне-
Лишь небольшой пример
Всеобщего непониманья.


вівторок, 2 квітня 2013 р.

Притча про виховання




У зоопарк привезли ведмежа, посадили його в клітку. Клітка була настільки малою, що воно могло робити тільки три кроки вправо і три кроки вліво.
Так і ходило ведмежа три кроки вправо і три кроки вліво.
Минув час, ведмежа підросло і стало красивим, могутнім ведмедем. Його випустили у просторий вольєр. Але й там він продовжував робити три кроки вправо і три кроки вліво.
Йшов час, а наш ведмідь так і ходив три кроки вправо і три кроки вліво.