понеділок, 31 грудня 2012 р.

Із прийдешнім 2013 роком!


Вітаю всіх читачів блогу із прийдешнім 2013 роком! 
Нехай всі мрії збуваються,  рідні і близькі будуть здоровими!  Всього  найдобрішого, найкращого в кожну сімю.
Сьогодні, в новорічну ніч, нас чекають діалоги біля ялинки. У кожного вони будуть свої, але думаю, що  найпотаємніші, найбажаніші.
А це класика від Юрія Левитанського - «Диалог у новогодней ёлки».

- Что происходит на свете?
- А просто зима.
- Просто зима, полагаете Вы?
- Полагаю.
Я ведь и сам, как умею, следы пролагаю,
В ваши уснувшие ранней порою дома.

- Что же со всем этим будет?
- А будет январь.
- Будет январь, Вы считаете?
- Да, я считаю.
Я ведь давно эту белую книгу читаю,
Этот с картинками вьюги старинный букварь.

- Чем же всё это окончится?
- Будет апрель.
- Будет апрель, Вы уверены?
- Да, я уверен.
Я уже слышал, и слух этот мною проверен,
Будто бы в роще сегодня звенела свирель.

- Что же из этого следует?
- Следует жить!
Шить сарафаны и легкие платья из ситца.
- Вы полагаете, всё это будет носиться?
- Я полагаю, что всё это следует шить!
Следует шить, ибо сколько вьюге не кружить,
Недолговечны её кабала и опала,
Так разрешите же в честь новогоднего бала,
Руку на танец, сударыня, вам предложить.

Месяц - серебряный шар со свечою внутри,
И карнавальные маски по кругу, по кругу,
Вальс начинается, дайте ж сударыня руку,
И раз-два-три, раз-два-три,
И раз-два-три, раз-два-три...

І музичне вітання від американського музиканта Боба Лідо (виконання пісні Let it Snow на різдвяному вечері 1963 року).


Нехай вам приходять листівки, вам пишуть і про вас пам’ятають. Щоб у всіх все було добре!!!
Із прийдешнім 2013 роком!
Ірина Терещенко





неділя, 30 грудня 2012 р.

Художниця Christine Haworth












Christine Haworth народилась у Блекберні в Ланкаширі (Англія). Вона захоплювалась малюнком і живописом із раннього дитинства. Після отримання вченого ступеня в царині ілюстрації Christine почала свою карєру в якості позаштатного ілюстратора і художника.

На початку 90-х років ХХ століття Christine самореалізувалась як художник і була вибрана в 1993 році для розробки різдвяних поштових марок для острова Мен, що розміщений в Ірландському морі.

Незабаром після успіху цього проекту Christine прийняла рішення займатися власною діяльністю під брендом Crisalis. Вона випускає колекційні фігурки, вітальні листівки, ляльки, вишивку хрестом, де-купаж, чашки і колекційні тарілки. В основному, це казкові сюжети, феї, ангелочки. У своїх роботах вона відображає дух таких свят як Різдво, Великдень та інших.

субота, 29 грудня 2012 р.

Новорічна красуня

Сьогодні ми всією сімєю прикрасили ялинку. Новорічна красуня цього року оздоблена новими іграшками та взагалі по-інакшому, ніж у попередні роки. 
Приємних передноворічних клопотів!



янголятко

єдиноріг ручної роботи від Злати Вдовіної, яка мешкає в Росії

дерев`яна годівничка

стілець, присипаний золотими блискітками

мухоморчик, привезений із Києва

ялинка з тканини

напівмісяць, обплетений нитками

вишивка, яку я зробила сама на рамках-пяльцях, - ведмедик на санчатах

пʼятниця, 28 грудня 2012 р.

Вустами маляти

Коли  я працювала в дитячому садку, то мала звичку записувати цікаві дитячі вислови. Вони мене втішали, викликали почуття гордості, бо  кожна дитина талановита, кликали до роздумів.
Раджу батькам, бабусям, дідусям занотовувати висловлювання своїх дітей, будь-які, а не тільки виключно красиві й оригінальні. По мірі дорослішання дитини з цими нотатками слід знайомити її саму. Ви побачите, як порадує її це читання.
Ось декілька цікавих випадків спілкування з дітьми. 


***
Читаючи казку К. І. Чуковського «Муха-Цокотуха», запитую в дітей:
— Чому комар переміг павука?
— Тому, що сабля гостра була.
— Тому, що він міцно щипає. 

***
Мама відправила п’ятирічного Сашу в магазин, попросила купити буханку хліба. Саша прийшов до магазину, з вітрини дістав половинку хліба. Приніс додому, мама каже:
— Саша, а де здача?
— А мене в магазині ніхто не бив.

***
Як дитина чує слова пісні:
«Где же моя черноглазая, где?
В Вологде, в Вологде, в Вологде, где?
В доме, где лесной полицай».

***
Вихователь: «Діти! А як буде українською мовою курча?».
Дитина: «Гусеня».

***
— Як твого тата називають по-батькові?
— Тато Григорович.

***
— Хто в вашій сімії найдужчий?
— Бабуся.
— Чому?
— Тому, що за всіх працює.

***
Хлопчик знайшов у лісі гриб. Глянув, а на шляпці слиз:
— Ой, цей гриб маслом помазаний.

***
Олесь хотів попити води. Зайшов на кухню і попросив маму:
— Дай мені води, будь ласка.
— Тобі якої, з крану чи з чайника?
— Я п’ю з чашки, — здивувася хлопчина.

***
Катюша вперше приїхала до бабусі в село. До дверей підійшов півень і закукурікав.
— Мамо, кукуріка прийшла.

Перегляньте уривок розмов Івана Урганта з дітьми.



четвер, 27 грудня 2012 р.

Если бог нас своим могуществом

Дуже люблю  цей вірш Костянтина Симонова. Коли я була ще ученицею школи, в наше місто приїхали актори  Державного академічного Малого театру, на творчу зустріч із глядачами. Тоді, в час, 80-х, такі зустрічі були  особливо популярні. Організовували їх театральні осередки, російською мовою  - "Театральное общество". 
Були серед  акторів трупи:  Євгенія Глушенко, Володимир Андрєєв, Віктор Коршунов, Юрій Соломін та інші. 
Саме завдяки Віктору Коршунову, який читав цей вірш, для публіки, бо хтось із зали написав записку: "Прочитайте свій улюблений вірш", він його і  декламував: натхненно, завзято, так, що потім пішла в бібліотеку і взяла томик віршів  великого К. Симонова.

Если бог нас своим могуществом
После смерти отправит в рай,
Что мне делать с земным имуществом,
Если скажет он: выбирай?

Мне не надо в раю тоскующей,
Чтоб покорно за мною шла,
Я бы взял с собой в рай такую же,
Что на грешной земле жила,-

Злую, ветреную, колючую,
Хоть ненадолго, да мою!
Ту, что нас на земле помучила
И не даст нам скучать в раю.

В рай, наверно, таких отчаянных
Мало кто приведёт с собой,
Будут праведники нечаянно
Там подглядывать за тобой.

Взял бы в рай с собой расстояния,
Чтобы мучиться от разлук,
Чтобы помнить при расставании
Боль сведённых на шее рук.

Взял бы в рай с собой все опасности,
Чтоб вернее меня ждала,
Чтобы глаз своих синей ясности
Дома трусу не отдала.

Взял бы в рай с собой друга верного,
Чтобы было с кем пировать,
И врага, чтоб в минуту скверную
По-земному с ним враждовать.

Ни любви, ни тоски, ни жалости,
Даже курского соловья,
Никакой, самой малой малости
На земле бы не бросил я.

Даже смерть, если б было мыслимо,
Я б на землю не отпустил,
Всё, что к нам на земле причислено,
В рай с собою бы захватил.

И за эти земные корысти,
Удивлённо меня кляня,
Я уверен, что бог бы вскорости
Вновь на землю столкнул меня.
Константин Симонов, 1941 год.



середа, 26 грудня 2012 р.

Зимові радощі від Роберта Дункана

Роберт Дункан — американський художник, народився в штаті Юта, де мешкає і дотепер. 
З одинадцяти років почав малювати. Пізніше працював комерційним художником.
Під час перегляду його картин складається враження, що це ти на цих малюнках: твої зимові ігри, твої друзі, твоє дитинство. Ось сніг, який ти смакуєш, снігова баба, яку зліпили всією вулицею, твій собака, з яким накачався у снігу. Цей  сніг — всюди. Він  вже встиг розтанути і намочити одяг, взуття. Ось твої санчата, твій двір. Так добре бавитися з сусідськими дітлахами, і нічого, що холодно, що кучугури снігу повсюди.
Картинки художника — нібито світлини з сімейного альбому.  Так хочеться поринути в дитинство. Ох хоч би на хвильку повернутися туди.
Отож до перегляду. Найприємніших  усім вражень!









вівторок, 25 грудня 2012 р.

Притча "У залі очікування"

Сьогодні вівторок. Час чергових притч. Сьогоднішня  може видатися занадто простою. А ви прочитайте. Запевняю, що таких людей тепер побільшало... 

У  залі очікування аеропорту довго плакала молода жінка. Всі бачили, але ніхто не знав, що робити. Один мужчина набрався сміливості, підійшов до неї, обняв її, сказав їй щось утішне і запитав:
— Чи є що-небудь, що я міг би зробити, щоб допомогти вам припинити плакати?
— Боюсь, що ні, — відповіла жінка, — це алергія. Але, будь ласка, продовжуйте ваші спроби.




понеділок, 24 грудня 2012 р.

Дерево прикрас

Моя донечка самотужки навчилася роботи сережки, буси, намисто, брошки та інші прикраси. 
Поштовхом до цієї роботи був випадок. Наша знайома, яка вже більше десяти років мешкає в Німеччині, колись привезла нам презент — маленьку коробочку, а в ній бісер, булавки, різні дрібнички для виготовлення біжутерії. Що й говорити, якість фурнітури бездоганна. Вміст коробочки й спонукав до того, що з цим треба щось робити.
Донечка пішла в бібліотеку та почала шукати журнали з рукоділля. Уявіть, такі знайшлися, але у них містилися лише деякі крупиці порад та невеличкі друковані  описові дії, як робити вироби, без фото і покрокових дріб’язкових пояснень. Настя навчилася з’єднувати деталі фурнітури, придумувати ексклюзивні вироби. Звичайно, це було зовсім не просто.
Пізніше це захоплення стало значнішим. Цілеспрямовано почали шукати найрізноманітнішу фурнітуру: пластик, скло, дерев’яні бусини, перли, нитки, органзу, волосінь. Придбали спеціальний інструмент: круглогубці,  вона навіть почала отримувати персональні замовлення.
Тепер цей рукодільний ринок дуже строкатий. На будь-який смак ви знайдете собі під вбрання те, що шукаєте. Погляньте, як вам це дерево прикрас?



неділя, 23 грудня 2012 р.

За що я люблю зиму?



У школі я гарно писала прозові й віршовані твори. Мабуть, це вміння мені перейшло від бабусі та мами. Учорашній снігопад із усіма своїми фіґлями надихнув мене на цей міні-твір.

Усю сьогоднішню ніч падав сніг, мело, вітер гудів у вікна. Снігу насипало так багато, що здається, ніби він ніколи не розтане.
На ранок діамантова ковдра підбиралася машинами та чистилася лопатами двірників.  
Білі сніжинки продовжували кружляти та наспівувати свої мелодії, пісні. Ось і зазвучала зимова симфонія. Вона чується звідусіль: із білих пагорбів, кущів, дерев, чорного сухоцвіту, співів зимових пташок, пишних хмаринок на похмурому небі, морозу.
Зимонька-зима дозволяє нам налюбуватися собою, поринути у далекі мандри.
За що ви любите зиму? За можливість стати на ковзани та лижі, погратися в сніжки, зробити кольоровий лід, фігурки, фортеці, покататися з гірки на санчатах, коли ти і вітер одне ціле, подихати морозним повітрям, але не довго, прикрасити у дворі ялинку, і ще багато за що…
Перегляньте ці картинки. А за що любите зиму ви?
Ірина Терещенко







субота, 22 грудня 2012 р.

Десять заповедей родителей от Януша Корчака


10 заповедей родителей, автором которых является Януш Корчак, автор книги «Как любить ребенка»:

1. Не жди, что твой ребенок будет таким, как ты или таким, как ты хочешь. Помоги ему стать не тобой, а собой.

2. Не требуй от ребенка платы за все, что ты для него сделал. Ты дал ему жизнь, как он может отблагодарить тебя? Он даст жизнь другому, тот — третьему, и это необратимый закон благодарности.

3. Не вымещай на ребенке свои обиды, чтобы в старости не есть горький хлеб. Ибо что посеешь, то и взойдет.

4. Не относись к его проблемам свысока. Жизнь дана каждому по силам и, будь уверен, ему она тяжела не меньше, чем тебе, а может быть и больше, поскольку у него нет опыта.

5. Не унижай!

6. Не забывай, что самые важные встречи человека — это его встречи с детьми. Обращай больше внимания на них — мы никогда не можем знать, кого мы встречаем в ребенке.

7. Не мучь себя, если не можешь сделать что-то для своего ребенка. Мучь, если можешь — но не делаешь. Помни, для ребенка сделано недостаточно, если не сделано все.

8. Ребенок — это не тиран, который завладевает всей твоей жизнью, не только плод плоти и крови. Это та драгоценная чаша, которую Жизнь дала тебе на хранение и развитие в нем творческого огня. Это раскрепощенная любовь матери и отца, у которых будет расти не «наш», «свой» ребенок, но душа, данная на хранение.

9. Умей любить чужого ребенка. Никогда не делай чужому то, что не хотел бы, чтобы другие сделали твоему.

10. Люби своего ребенка любым — неталантливым, неудачливым, взрослым. Общаясь с ним — радуйся, потому что ребенок — это праздник, который пока с тобой.

                                                                                              Януш Корчак, великий педагог



Молитва Экзюпери


Господи, я прошу не о чудесах и не о миражах, а о силе каждого дня. Научи меня искусству маленьких шагов.

Сделай меня наблюдательным и находчивым, чтобы в пестроте будней вовремя останавливаться на открытиях и опыте, которые меня взволновали.

Научи меня правильно распоряжаться временем моей жизни. Подари мне тонкое чутье, чтобы отличать первостепенное от второстепенного.

Я прошу о силе воздержания и меры, чтобы я по жизни не порхал и не скользил, а разумно планировал течение дня, мог бы видеть вершины и дали, и хоть иногда находил бы время для наслаждения искусством.

Помоги мне понять, что мечты не могут быть помощью. Ни мечты о прошлом, ни мечты о будущем. Помоги мне быть здесь и сейчас и воспринять эту минуту как самую важную.

Убереги меня от наивной веры, что все в жизни должно быть гладко. Подари мне ясное сознание того, что сложности, поражения, падения и неудачи являются лишь естественной составной частью жизни, благодаря которой мы растем и зреем.

Напоминай мне, что сердце часто спорит с рассудком.

Пошли мне в нужный момент кого-то, у кого хватит мужества сказать мне правду, но сказать ее любя!

Я знаю, что многие проблемы решаются, если ничего не предпринимать, так научи меня терпению.
 Ты знаешь, как сильно мы нуждаемся в дружбе. Дай мне быть достойным этого самого прекрасного и нежного Дара Судьбы.

Дай мне богатую фантазию, чтобы в нужный момент, в нужное время, в нужном месте, молча или говоря, подарить кому-то необходимое тепло.

Сделай меня человеком, умеющим достучаться до тех, кто совсем «внизу».

Убереги меня от страха пропустить что-то в жизни.

Дай мне не то, чего я себе желаю, а то, что мне действительно необходимо.

Научи меня искусству маленьких шагов.
Антуан де Сент-Экзюпери


пʼятниця, 21 грудня 2012 р.

Зимові чаювання





На день святого Миколая донечка подарувала мені чорний чай.  Я взагалі  люблю різні види чаїв, особливо зелений.
Зимовими, морозними вечорами хочеться посмакувати та зігрітися цим напоєм.  Аромат, який кружляв від чаю, розносив запах кориці, цедри лимону, імбиру, пелюсток гібіскуса. А смак у чая — казковий, пахне дитинством і мріями…
У перекладі з китайської «чай» означає молодий листочок. Батьківщина чаю – Китай. Його вважають справжнім народним напоєм. З часом у китайців чай запозичили японці, а далі цей напій полюбили жителі інших країн. Коли чай потрапив до Росії, його вживали в якості ліків. Вважали, що немає такої хвороби, яку б не здолав цей напій. В Україні саджанці чаю з’явилися в першій половині вісімнадцятого століття. Проте приживалися вони погано. Тоді чайні кущі було завезено до Закавказзя. Там вони почали культивуватися.
Залежно від технології приготування чай може бути зелений, чорний, жовтий, червоний, білий.  Чай  — рослина довговічна, росте та плодоносить сто і більше років.
 Приготуйтеся переглянути картинки із зображенням чаювання, їх буде багато.







четвер, 20 грудня 2012 р.

Картини, написані сонячними зайчиками

Лоран Парсельє — сучасний французький художник-імпресіоніст.
Народився  він у 1962 році у Франції. Здобув світову славу й зараз його виставки проходять у багатьох країнах. Картини ніби написані сонячними зайчиками: чарівні, яскраві, дивовижні, магічні. Мало хто вірить у цей факт, але в Лорана Парсельє немає картин, де б були зображені похмурі та дощові пейзажі.
Поніжимося у променях його світлих картин та невичерпного позитиву.



середа, 19 грудня 2012 р.

Рецепт от греха

Некий старец зашел в лечебницу и спросил у врача: «Есть ли у вас лекарство от греха?»
— «Есть, — ответил врач, вот он:
Нарой корней послушания.
Собери цветов душевной чистоты.
Нарви листьев терпения.
Собери плодов нелицемерия.
Не упивайся вином прелюбодеяния.
Всё это иссуши постом воздержания.
Вложи в сосуд добрых дел.
Добавь воды слёз покаяния.
Посоли солью братолюбия.
Добавь щедрот милостыни.
Да положи порошок смирения
И коленоприклонения.
Принимай по три ложки в день страха Божия.
Одевайся в одежду праведности.
И не ходи в пустословие, а то простудишься и опять заболеешь грехом».


Составила в 20-е годы монахиня Шамардиского монастыря, а рукопись сохранила схимонахиня Серафима.

вівторок, 18 грудня 2012 р.

Притчі по вівторках

Розпочинаю нову рубрику «Притчі по вівторках».
Не вигадані оповідання, які передаються із вуст в уста та часто-густо доповнюються подробицями,  не втрачають своєї мудрості та простоти. Саме притчі навчають нас знаходити в собі загублені якості, розвивати та виховувати те, що маємо, і  набувати нового життєвого досвіду. Отож поринемо і ми в цей світ мудрих і вічних істин…

Жили-були два сусіди. Прийшла зимонька-зима, випав сніг. Перший сусід зрання вийшов із лопатою розгрібати сніг перед будинком. Поки розчищав доріжку, сильно втомився і подивився, як там справи у сусіда. А в сусіда — акуратно втоптана доріжка. Наступного ранку знову випав сніг. Перший сусід встав на півгодини раніше, прийнявся за роботу, бачить — а в сусіда вже доріжка прокладена. На третій день снігу намело по коліна. Встав ще раніше перший сусід, вийшов наводити порядок і геть вибився із сил… А в сусіда — доріжка знову рівна, пряма    не намилуєшся!
У той самий день зустрілися вони надворі, поговорили про те, про інше, тут перший сусід ненароком і запитує: «Послухай, сусіде, а коли ти встигаєш сніг перед будинком прибирати?».  Другий  сусід здивувався спочатку, а потім засміявся: «Та я його ніколи не прибираю, це до мене друзі ходять!».

 Художник Роберт Дункан


понеділок, 17 грудня 2012 р.

Марина Цветаева "Каждый день судьбу благодарю…"


Каждый день судьбу благодарю.
Каждый вечер подвожу итоги.
Не сверяюсь по календарю,
Дорожу сегодня очень многим.

Всё закономерно и светло.
Всё зачем-то было очень кстати.
То, что опалило - не сожгло.
То, что было больно, стало статью.

Кто ушёл, тот должен был уйти.
Кто нашёлся - значит так и надо.
Ветрам дуть, а солнышку светить.
Самым близким быть со мною рядом.

Провожать, встречать, учить, жалеть,
Обнимать, лелеять, быть построже.
Знать, что ты на этой же земле,
Зыбкость мира, ощущая кожей.
                                              Марина Цветаева

неділя, 16 грудня 2012 р.

Ювілей моєї бабусі

Сьогодні моїй бабусі — Ніні Іванівні  виповнилося 85 років. Ювілей з огляду на життя вагомий. Багато чого довелося пережити їй у прожиті роки: заслання  до Сибіру,  випробування у післявоєнні роки, смерть найдорожчих людей… Попри всі перепони та труднощі  її людяність, доброта, величезне бажання підтримувати людей допомагали їй вижити та жити.  А ще велика любов до квітів, яка є чи не найулюбленішим клопотом та втіхою. 
Впевнена, моя рідненька бабусенько, що до Вас сьогодні приїдуть всі найдорожчі вам рідні та ті, хто вас знає, любить, поважає. Шкода лишень, що ми не з вами у ваш ювілей!
Вітаємо Вас сердечно, дорогенька наша, улюблена, молода, найдобріша у світі бабусенько, з днем народження! Бажаємо міцного-міцного здоров’я, радості, щастя!
Маємо надію на зустріч влітку. 
А тепер квіти з Вашого квітника-города  продемонструємо фотографіями. За квітами  бабуся доглядає  вже більше двадцяти років та щосуботи з червня по жовтень везе до церкви, аби прикрасити  її  для служби.